Література рідного краю

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Тема уроку

Література рідного краю. Катерина Квітчаста. Поезії

Автор (посилання на сторінку користувача)

Гаєва Олександра Федорівна

Мета уроку

продовжити знайомити школярів з життєвим і творчим шляхом письменників рідного краю, серед яких - Катерина Квітчаста; проаналізувати її поезії, досліджуючи їх проблематику, ідейний зміст; розвивати пам'ять, увагу, спостережливість, вміння логічно мислити, грамотно висловлювати власні думки, почуття; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги до творчості Катерини Квітчастої, митців Сумщини, почуття любові до художньої літератури.

Завдання (цілепокладання)

Обладнання

портрет Катерини Квітчастої, бібліотека творів письменників Сумщини.

Література

Тип уроку

комбінований

Форма проведення

Методи та прийоми

Перебіг уроку

Організаційний момент

Повторення вивченої теми. Перевірка домашнього завдання

Підготовка учнів до активного свідомого засвоєння нового матеріалу

Мотивація навчальної діяльності

Актуалізація опорних знань

Повідомлення теми та очікуваних навчальних результатів

Засвоєння нових знань

Літературні традиції Сумщини своїм корінням сягають у сиву давнину. Очевидно, чарівна природа нашого краю і події, які тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення знаменитої пам’ятки давньоруської культури «Слово о полку Ігоревім ». Адже похід Князя Ігоря Святославовича 1185 року проходив нашими краями. Пишається Сумщина і творчістю Пантелеймона Куліша, автора першого історичного роману, Олександра Олеся. З Сумщиною пов’язані імена П. Грабовського, М.Хвильового, І.Багряного, Остапа Вишні. Цей список можна продовжити ще багатьма славними іменами. Сьогодні в Сумах працює обласне літературне об’єднання, яке очолює О.Вертіль. Батьківщина Катерини Іванівни Квітчастої, про творчість якої ми будемо говорити на уроці, - Охтирщина – край знаний, край славний: і героїкою літ , і розмаїттям імен, і красою Привоворскля. Усе це просто не могло залишитися поза увагою поетеси. Лірика Катерини Квітчастої – витончена, здається, що в поетеси замість серця цвіте квітка Поезії. Вдихніть її аромат, відчуйте шелест пелюсток – слів. То ж хай звучить слово поетеси, а ви розкажіть, яким ви собі уявляєте внутрішній світ її ліричного героя.

(Учні читають і аналізують вірші із збірок).

Перша книжка поезії К.Квітчастої «Розшите радістю життя» - то широка палітра тем, через які поетеса у яскравій індивідуальній манері відображає життя. Життя таким, яким воно є.

Зазирни у мій вірш, наче в хвилю прозору, І побачиш сербе, і побачиш мене. Може доля для нас зустріч цю не повторе І вона, наче птах, десь за обрій майне.

Зазирни у мій вірш, зазирни в мою долю – не бракує у ній ні горінь, ні снігів, не бракує у ній ні натом, ані болю тільки серце звучить до твоїх берегів…

Літній днині

Розчеши сиву гриву туману Золотим гребінцем на зорі. У блакитним легкім сарафані Закружляй у моєму дворі.

Закружляй. І захоплена шибка Усміхнеться люстерко тобі. І подумає хтось, що ти жінка, І поверне думки у твій бік…

Навіть серцем холодний – відтане, Поведе ластів’ятами брів. Розчеши сиву гриву туману Золотим гребінцем на зорі.

Чорнобильська зона

Не пущу лелеки в зону небезпеки, Заховаю в серці,- збережу На зелені весни, на блакитні весла, На прозору музику дощу.

Тільки б серце билось не високій хвилі, Тільки б подив чистої води В теплій позолоті не знесло в болото, в непроглядну каламуть біди…

Я знайду для птиці небо і криницю у своєму серці, в низці літ. Тільки б світ зелений гомонів до мене Мовою невибілених віт…

Голуба мрія

Тобою марила колись. Тобою.

          Може не тобою.

Була та мрія голубою. Була та мрія голубою – Небесна квітка на землі.

Та на землі квітки не ті – Вони у небі голубіні. Тебе не стріла у житті Тебе не стріла у житті, хоч і живеш в моєму вірші.

Живи допоки я живу, допоки слово не одквітло. Коли впаду я на траву, Коли впаду я на траву – Впаде із неба синя квітка…

Неньчин рушник

«Живи Україно, прекрасна і сильна» - Ця неньчина думка заткалась в рушник. Цвітуть кольори там квітчасто – красиво, До кожного кольору колос приник.

І колос, і промінь в нитках золотистих Над кожною квіткою зводять тепло. І роду мого недоспівана пісня Відчула дороги нової крило.

«Живи Україно, прекрасна і сильна», Лягло в нескінченні рядки буряків, Лягло в посивілу дитячу сльозину, У вічную втому, у ночі без снів.

«Живи Україно, прекрасна і сильна», Дзвенить далина під копитами літ. Сміється звитяга у погляді сина, У доньчиних косах – калиновий цвіт.


Вечірній Охтирці

Вулиці поширшали, притихли. Спокійніше думається їм. Ти відпочивай, моя Охтирко, у моїм рядку неголоснім.

У моєму вірші ти віднайдеш затишок і силуети віт, неубиту суєтою радість, вечором невипиту блакить.

Ти не думай – мало буде місця в слові для усіх твоїх проблем. Якщо слово уміщає пісню, то й світання твоїм дням пошле.

Ти відпочивай, моя Охтирко, у моїм рядку неголоснім. Вулиці поширшали, притихли. Спокійніше думається їм.

З Охтирського краю, з лугів запашних

В охтирському краї, в лугах запашних Зросли мої думи і мрії. Тепла на дороги прошу я у них, Коли б’ють в обличчя завії.

В охтирському краї, в лугах запашних Живуть мої райдуги чисті, Які пригортають блакить далини До вікон, до стежки, до пісні.

В охтирському краї, в лугах запашних Спіши моя пісне до того, У кого багато на серці весни, Натоми багато у кого.

«Ой, Україно – плакуча вербо» - ще одна збірка, яка вийшла друком у 2003 році. Їй притаманна простота, лаконізм, філософія. Філософія рідної землі, яка ніжною квіткою проросла в поетичні рядки. Недарма більшість літературного матеріалу трансформовано у пісні. Є в цій збірці щось і від О.Олеся, і від Єсеніна, і від Антонича. Хоча самі по собі поезії глибоко індивідуальні.

Мій рідний край – моя любов…

Мій рідний край, Охтирський край – моя любов: не відійду, не відступлю, не відцураюсь, хоч і торкнусь крилом далеких небокраїв, та в рідний край вернуся знов, та в рідний край вернуся знов, та в рідний край вернуся знов… На глибині не висихає джерело… На берегах цілують Ворсклу тихі верби… З усіх віків, з усіх світів пливу до тебе – лягає хвиля на весло, лягає хвиля на весло, лягає хвиля на весло… Я знов про те…, я знов про тебе, рідний край, у славі літ, у злеті мрій, в корінні слова, що проросло і засвітилося з любові, і полину між сивих трав, і полину між сивих трав, і полину між сивих трав…

З тонкої верби – росяний звук…

Чи Мавка, чи Леся, чи просто Квітчаста Страждають завжди від недобрих людей… …Відчувши кохання, Лукаш попрощався І канув у світ хижий, як в загублений день…

Мелодія гаю по світу блукає – В пісках знемагає знімілих пустель: То гнеться під вітром, то б’ється об камінь, То цівкою світла крізь камінь росте…

Над зрубаним дубом і стогне і тужить… з тонкої верби точить росяний звук, щоб ним розбудить свою зболену душу і ноту щасливу відчути нову…

Так Леся, створивши мелодію гаю, у душі цнотливі навіки зайшла… Рядок мій відлунням на аркуш лягає, Який пропалила журбою імла…

І як відгадати,чи я це, чи Мавка, згубивши довіру, зберігши Любов, холодну похмурість промінням ламає, сопільчине диво щоб слухати знов…

Весною в рідний край вернутись…

Під вагою плоду надломилось літо – ніжність вереснева в жовтень заплива, барвами – вогнями прохолода світить і прощальне коло: вирій в два крила…

Довгі кілометри крізь завії люті – У теплі чужому перебути сніг, щоб весною знову в рідний край вернутись: йому знову впасти піснею до ніг…

Під опалим листям спочиває корінь. Срібне павутиння зблискує між віт. Хтось про літо мріє, застебнувши комір… Облітає листя. Вітер шарудить.

Поява книги «На полотняних обріях» має і незвичайну, і просту передісторію. Хто з нас не захоплювався репродукціями картин народної української художниці Катерини Білокур, хто не поринав душею в її фантастичний світ квітів, зображуваних на полотнах. Не могла уникнути цього й охтирчанка К. Квітчаста. Усе побачене, відчуте Катерина Іванівна вилила в поетичні рядки. Вийшла чималенька поема, написана на одному творчому подиху – за дві доби.

У квітнику картин Катерини Білокур

Про Катерину Білокур октав іще не сповивала, але відчула в квітнику її картин свої печалі, свої негоди на вітрах. І безколісне бездоріжжя. Вона горіла в кольорах, себе я спалюю у віршах. Відчула потяг до краси, такий нестримно – відчайдушний, що пелюсткові голоси гойднули занімілу душу й розхвилювали до глибин – на мілині красі не жити. Як світ оточуючий бив її волошки в спілім житі! Як перепалював росу на кольорових переплесках! Та пензлик втіху клав на сум – і відчаю марніла спека.

Бог дав таке село і таку жінку

Богданівка… Бог дав таке село і Катерину…квіти вечорові до ганку позбігалися з діброви – і біля серця щемно запекло. Богданівка… Бог дав таке село.

Тяглося рученятами маля до кольорів, не відаючи долі, яка ще вдарить кулаком пудовим - і довго буде корчитися шлях… Тяглося рученятами маля.

Квітучі сни довірливо тяглись до дівчинки, пропалюючи ночі, які снагу досвітню обтолочать, переламають світло, наче хмиз. Квітучі сни довірливо тяглись.

Ой, сняться сни – вітрила далини напнуті вітром, жилами напнуті, кудись несуть земну свою присутність святкову крізь буденну сірість днин. Ой, сняться сни – вітрила далини.

Немов ріка, меж берегів текли потоки днів. Дитя росло – зростало. Під променями першими світанку конало павутиннячко імли. Немов ріка, потоки днів текли.

Монолог Катерини Білокур

               Епілог

Квітом – шепотом, квітом – трепетом полишаються назавжди. Білі лебеді, чорні лебеді позліталися до води. Позліталися птиці зречення перекльовують кольори. Нічка стелеться перед вечором: світ захоплення повтори!

Повторяються самоцвітами і серпанками, що як дим, над зневірою і довірою в’ються захватом молодим.

Може, захватом. Може, захистком, затуляючи від негод. Кожен захисток цвітом пахне так, як овеснений горизонт.

Повторяються неповторена, озиваються і мовчу, полем змореним – недоораним, де ні сонечка, ні дощу.

Квітом сіються на бездоллі тім – сходжу сонечком і дощем. То вінком рясним, то цар – колосом час думки мої перетче.

Берег виткався, тихі лебеді – пелюстинами край води. Квітом - шепотом, квітом – трепетом полишаються назавжди.

«З крил на зашморзі…» - таку назву має збірка авторки з Охтирки Катерини Квітчастої, виданою Фундацією ім. І. Багряного (США). Збірка, без перебільшення, осібна у творчості поетеси. Адже основу складають твори, написані в різні роки, й з тих чи інших причин не надруковані. Їх поетиці притаманна народно пісенність. Вирізняються також твори, в яких К.Квітчаста виходить на філософські роздуми про життя, людську долю.

З досади загублених днів…

Кудись поспішають літа: За ними і я - не присяду… Докірливо обрій хита Загублені дні, як досаду.

З миті першого грому…

Ось перший грім… він мов поставив крапку І підписався розчерком дощу. Вп’ялися в шибку волохаті краплі, За мить якусь шал зливи вже ущух…

З дитинства і любові…

Грунь не стіка туманом забуття, Не відпливає, мов гілля вербове – Лишається в дитинстві і любові, Куди птахами сни мої летять…

Неспокій – безгрішний порух…

Неспокій – невтриманість грішна?

Та ні – то до правди порух Людини, що час наповнить, Який із обмежень вийшов, Обмірявши житню долю, Обсіявши рідну ниву, Здолавши безсоння довгі, Щоб світ прокидавсь правдивий…

З тривог…

Біжу і падаю, Тремчу і дихаю – Вмираю й оживаю знов…

Україні

Рідна земле моя, я з твого корінця проросла і тягнуся крізь всі бур’яни до людей, що несуть твою долю в серцях через зими усі до весни, до весни.

З кожним днем я Тебе все палкіше люблю, Твоїм віттям купаюся в синяві днів. Я з Тобою не знала ніяких розлук, бо в Тобі вкорінилась, як Ти у мені.

Рідна земле моя, тут мій рід, тут мій дім. Перший крок мій – Тобі, і останній – Тобі. Ще не скоро пройду я шляхи молоді, бо Твоєю снагою міцнію в ходьбі.

Рідна земле моя, я з твого корінця проросла і тягнуся крізь всі бур’яни до людей, що несуть твою долю в серцях через зими усі до весни, до весни.

Гортаючи сторінки поетичних збірок Катерини Квітчастої, поринаєш в добре знайомий світ, запашний і теплий. Не тільки в Україні, а й за кордоном шанують її творчість. Це – в Канаді, в Америці, Англії, Австралії. Удостоєна вона відзнак та нагород. Грамота Канадського Товариства приятелів України, світової Організації Українських жіночих організацій, найвищої нагороди Союзу Українок Австралії – відзнаки княгині Ольги. Вірші Катерини Квітчастої – чисте джерело, відпивши з якого починаєш глибше розуміти й усвідомлювати неминучу цінність горизонтів, що «звучать лелеками», «павутинки –струни», що міцно єднає нас із землею, де народились і де живемо.

Закріплення вивченого

Інформація про домашнє завдання. Інструктаж його виконання

Познайомитися з творчістю митців – наших земляків і сучасників.

Загальний підсумок уроку. Рефлексія. Цінування та вмотивоване оцінювання

1. Продовжіть речення: «Мені запам’яталося…» 2. Складіть психологічний портрет поетеси. 3. Скласти сенкан «Катерина Квітчаста»