"Гра як метод навчання"

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Назва статті

Гра як метод навчання

Автор (посилання на сторінку користувача)

Рогачова Г. М.

Анотація статті

Одним із важливих завдань є формування мовленнєвої компетенції учнів, адже вміння спілкуватися державною мовою є свідченням освіченості та національного світогляду особистості. У даній статті розглянуто проблему гри як дидактичного методу навчання. Окремим розділом виділено основні функції ігор, вибір та використання ігор.

Ключові слова

Гра, ігрова діяльність, функції ігор, ігрові мотиви, організація ігор, вибір гри.

Постановка проблеми

Складовими успішної людини є освіченість, культура,соціальна адаптація й творча самореалізація. Саме на формування таких якостей спрямована гра як дидактичний метод навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Мислителі та педагоги минулого і сучасних часів досліджують проблему, як засобом гри ефективно навчати та виховувати дітей. Я.А. Коменський вважав гру необхідною формою діяльності дитини, що відповідає й природі та здібностям, гра – серйозна розумова праця, у процесі якої розвиваються усі здібності. Дитину у грі збагачується коло уявлень про навколишній світ, розвивається мова, у колективних іграх дитина спілкується з однолітками. К.Д.Ушинський розглядає гру не тільки як засіб розваги, зле як спосіб виховання, навчання та розвитку. Мета гри — забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до професійного зв’язку з появою потреби у знаннях та їх практичного застосування в обстановці навчального процесу, що наближена до реальних умов виробництва, — не може бути повною мірою реалізована у вищій школі. У грі використовуються прийоми, що “розкріпачують” учнів, викликають бажання вирішувати проблеми, у ході гри. Цією проблемою займалися і займаються такі педагоги як О.Савченко, Л. Болим , А.Заїка, С. Кириленко , О.Ночвиюва та інші.

Мета статті

Висвітлення необхідності використання ігор при викладанні навчальних предметів, зокрема української мови та літератури.

Виклад основного матеріалу

Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

Феномен гри полягає в тому, що, будучи розвагою, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у модель типу людських відносин. Гру як метод навчання використовують з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках: - як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета; - як урок або його частини (введення, контроль); - як технологія позакласної роботи.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами: -дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання; -навчальна діяльність підкоряється правилам гри; -навчальний матеріал використовується в якості її засобу; -у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове; -успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Гра - школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Процес навчання може вестися у формі монологу (учитель пояснює, учень слухає) й у формі діалогу (або учень ставить запитання вчителеві, якщо він чогось не зрозумів й у стані своє розуміння зафіксувати, або вчитель опитує учнів з метою контролю). У грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать усі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав'язливе.Гра здебільшого добровільна.


Основні функції ігор

Місце й роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор. Соціокультурне призначення гри Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Ігрові мотиви й організація ігор 1. Мотиви спілкування: учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів; при рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів; спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин. 2. Моральні мотиви: у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей. 3. Пізнавальні мотиви: кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших); у грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру; знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу; ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність (реванш); змагальність - невід'ємна частина гри - притягальна для дітей; у грі завжди є якесь таїнство - неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді; думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань. До педагогічних підходів організації дитячих ігор, на наш погляд, необхідно віднести ряд таких моментів.

Вибір гри Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, довжини часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі. Мета гри перебуває за межами ігрової ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх предметів і всіляких виробів (моделі, макети, іграшки, конструктори, ляльки тощо), «продуктів» художньої творчості, нових знань. Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою. Перша мета - задоволення від самих процесів гри. У цій меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість. Мета другого рівня - функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей. Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри - розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів тощо. І, без сумніву, виховна, освітня цінність інтелектуальних ігор залежить від участі в них педагога. Використання ігор Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри.У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати , розвивати увагу . Захопившись грою .діти не помічають , що навчаються , до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Використання на уроках ігор та ігрових моментів робить процес цікавим, створює у дітей бадьорий творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії , за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального приметаю. Отож гра – незмінний важіль розумового розвитку дитини. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушене виховує адекватне сприймання невдач і помилок. Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму. Види емоційного стимулювання: 1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок. 2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація). 3. Ігрове завдання вводиться з прив’язкою до конкретної ситуації, конкретного учня, При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам’ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального. Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам’ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням. У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію. Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи навальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з’являється і активність, і творчі думки, і дії хвилювання за себе, команду, весь колектив. Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Головні умови ефективності застосування ігор – органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слона й рухи цікаві, несподівані для дітей). Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це — не завжди правильно, нерідко само ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» а Чомусиком, учаться в “лісовій школі” або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх – вправ ах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв’язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі. Враховуючи вікові особливості дітей, учителі разом з іншими формами та методами виховної роботи активно використовують усі види ігор. Вони відбирають їх відповідно до завдань навчально-виховної роботи. Обов’язковою умовою при цьому є встановлення зв’язку між виховною роботою на уроках і в позаурочний час. У зоні ігор-драматизацій містяться деталі костюмів, декорацій, маски, тексти казок, оповідань, віршів, інших жанрів, зміст яких викладається у діалогічній формі, ілюстровані видання книжок, альбоми з ілюстраціями до літературних творів, набори листівок, діафільми, грамзаписи, фотографії спектаклів, ширма і набори до різних видів театру (тіньового, настільного, пальчикового, лялькового), атрибутика для розігрування театральної вистави (афіші, квитки, програми, віконце касира, пов’язка капельдинера та ін.). Для пізнавальних ігор підбирають тематично сюжетні картини, ілюстрації та фотографії, складають маршрути подорожей, готують схеми і карти, підбирають фільми, художню літературу, зображення різних видів транспорту, на яких діти здійснюють уявні подорожі, за результатами ігор готуються щоденники, ілюстровані звіти учнів про уявні подорожі. Більш змістовними, різноманітними за тематикою й цінними як засіб виховання творчі ігри бувають тоді, коли їх пов’язують з іншими видами навчально-виховної роботи, спрямовують увагу учнів на можливість використання у грі знань, здобутих завдяки бесідам, читанню, перегляду діафільмів та ін. За цієї умови використовують знання у практичній діяльності. Використання ілюстративного матеріалу актуальне під час ознайомлення з такими явищами, які учні не можуть безпосередньо сприймати, але для розвитку гри ці явища необхідні. У будівельне-конструктивних іграх закріплюються й розвиваються конструктивні вміння та навички, формується творче мислення, удосконалюються здібності, розвиваються естетичні потреби. Ці ігри привчають дітей до праці в колективі, справедливо розподіляти обов’язки та будівельний матеріал, дружно реалізовувати колективні задуми, бережно ставитися до результатів праці ровесників, планувати наступну роботу. У іграх-драматизаціях удосконалюється звуко-вимова, збільшується словниковий запас, уміння використовувати жести, міміку, інтонацію. І гри-драматизації допомагають у розв’язанні завдань естетичного виховання, формують уміння передавати почуття та вчинки дійових осіб, виражаючи при цьому своє ставлення до їх моральної свідомості. ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ТА ІГРОВИХ СИТУАЦІЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ Сучасна освіта орієнтується на особистість, на розвиток кожної дитини, залежно від її розумових здібностей І фізичного стану. І перед нами постає питання: як зробити урок не тільки продуктивним і результативним, а й цікавим. Таким, що запалить животрепетну іскорку допитливості в очах дитини, збереже стійку увагу протягом усього уроку, зародить бажання і навіть жадобу вчитись! Відповідь на це питання — гра! Гра — найприродніша і найпривабливіша діяльність дитини. Але гра на уроці — не розвага, а звичайні вправи, замасковані в цікаву форму. Гра органічно об’єднує триєдину мету навчання: освітню, розвивальну, виховну. Збуджена під час гри думка підводить учня до самостійних пошуків висновків і узагальнень, які, у свою чергу, Зміцнюють знаний і перетворюють їх у переконання. Ігри повинні бути спрямовані на розширення обсягу словникового запасу учнів тією лексикою, яка входить у наше життя повсякденно, яку чують діти постійно в голі сім’ї, по радіо, телебаченню, читають у пресі. Зокрема, дітей постійно оточує сучасна економічна термінологія, без знання якої вони не зможуть стати повноцінними учасниками суспільно-політичного в Україні і світі На кожному уроці української мови завжди можна відвести по декілька хвилин для роботи над значенням цих лексем. Під час гри у дитини найповніше виявляються і розвиваються індивідуальні особливості, можливості, здібності, пам’ять, мислення, загострюється увага. І саме в іграх виховується культура, спілкування дитини з колективом, взаємодія між учнем і вчителем. Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушене виховує адекватне сприймання невдач і помилок. Я впевнена, що в початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підгримувати в учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явиш, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди вдається. Ось лише один приклад. Вивчаючи споріднені слова, пропоную дітям гру “Лото”. Кожен учень має картку, розкреслену на 6 (або 9) клітинок. У кожній клітинці різні слова. Вчитель – ведучий має набір коренів слів, які оголошуються послідовно всім гравцям. Діти мають проаналізувати оголошений корінь слова, виділити в кожному слові на власній картці корені слів і, якщо співпадають корені, слово закривається. Виграє той, хто найперший закриє всі слова. А тепер задумаймося, яку роботу виконав кожен учень? А дитина, захоплена грою, і не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, повторює, орієнтується в різних ситуаціях, узагальнює, робить висновки. Але якщо спочатку учень зацікавлюється лише грою, то дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов’язаний з нею. У дитини виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал (тобто вона просто почне готуватись до гри з метою не програти). На уроках навчання грамоти, наприклад, за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути іграшки, в назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати тощо. Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до п'ятикласників раптом завітав «листоноша». Він роздає кільком дітям «листи» — завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір. При навчанні читати недостатньо сьогодні лише кілька разів штудійовати один і той же текст. Ця робота швидко втомлює дітей одноманітністю. А якщо сюди внести елементи загадковості, то дітям буде цікавіше навчатися, в них виникне інтерес до навчання. І таким засобом, за допомогою якого можна зацікавити учнів, викликати в них інтерес до виучуваного матеріалу, є гра. Всім відомо, що сам процес читання на початковій стадії – надзвичайно важкий для дітей, потребує від них значних розумових зусиль. Користь застосування ігор на уроках літератури, як і на інших, загальновизнана. Вони сприяють розвитку в дитини спостережливості, вчать порівнювати, аналізувати, робити висновки, узагальнення. Гра знімає нервове переживання, допомагає вчителю естетично оформити навчальний матеріал, а дітям – емоційно сприйняти його.

Висновки

Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити в свої сили. І спостереження показують що учні, які були не дуже охочі до серйозного і систематичного тренування і які протестували проти вимоги “прочитай сторінку”, змогли подолати труднощі читання саме через гру. Водночас хочемо ще раз застерегти учителів від надмірного захоплення грою у навчанні дітей, оскільки гра не є універсальним методом навчання школярів. Потрібно привчати дітей виконувати завдання і в звичайній формі, показувати їм, що навчання – це не лише гра, а й серйозна, важка праця. Питання раціональної, виправданого застосування гри у навчальному процесі учнів певний час було предметом найширших досліджень сучасних педагогів. Так, у працях Н.Бібік, Н.Підгорної, Н.Скрипченко відзначалось, що місце гри в навчальному процесі змінюється: чим менше розвинений вольовий компонент діяльності у дітей, тим частіше використовуються ігрові форми. У процесі розвитку пізнавальних можливостей учнів гра поступово відходить на другий план, поступаючись суто «академічним» засобам навчання. Доцільність використання гри на тих чи інших етапах уроку залежить також і від рівня знань, умінь і навичок учнів та від складності дидактичних завдань, які стоять перед ними. Гра допомагає учням, коли важко, коли є необхідність створити додатковий емоційний фон навчання, опосередковано впливати на хід і результати їхньої діяльності. Таким чином, навчальна гра несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкривати саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонент пізнавального процесу.

Список використаної літератури

  1. Артемова Л. В. Вчися граючись. – К.: Томіріс. – 1990. – 170 с. С. 3-5.
  2. Букатов В. М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор: Посібник. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 126 с.
  3. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. – К.: Наук. світ, 2001. – 270 с. С. 3 – 12.
  4. Збаровская Н. В. Обучающие игры в библиотеке: Технология игрового имитационного моделирования: Практ. пособие. – СПб.: Профессия, 2002. – 91 с.
  5. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: Обучение на основе исследования, игр, дискуссии (анализа зарубежного опыта). – Рига: Пед. центр «Эксперимент», 1995. – 176 с.
  6. Щербань П. М. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі. // Початкова школа – 1997 - №9 – ст. 18.
  7. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закл. – К.: Вища школа, 2004 – 206 с.
  8. Яворская Г. Х. Игра в дидактических моделях учебного процесса в высшей школе. – Одесса: [НИРИО ОИВД], 2000. – 113 с.
  9. Адамова А. Інтерактивні форми роботи на уроках української мови та літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – № 33.– С. 8-10.
  10. Біляєв О. М. Проблема методів у навчанні мови // Українська мова і література в школі. − 1980. − № 10. − С. 57-67.
  11. Козіна К. Інноваційні технології на уроках словесності // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2006. – № 27. – С. 3-7.
  12. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К., 2004. – 192с.