Диференційований підхід до вивчення української мови

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Назва статті

Диференційований підхід до організації навчання на уроках української мови з використанням народознавчої культурологічної лінії

Автор (посилання на сторінку користувача)

Михайленко Зоя Володимирівна

Анотація статті

У даній статті я намагалася розкрити основні види, показати технології диференційованого навчання.Поділилася власним досвідом використання його на уроках української мови із додаванням народознавчої культурологічної лінії.

Ключові слова

Види,технології,прийоми диференціації.

Постановка проблеми

Особистісно-орієнтована система навчання передбачає добре володіння вчителем методом диференційованого підходу до учнів. Це особливий підхід учителя до різних груп учнів, організація роботи яких пов'язана з типологічними особливостями школярів і різниться за складністю, методами й прийомами. Це дозволяє вчителеві глибоко пізнати учнів, класифікувати їх за типологічними групами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням цієї проблеми займалися класики педагогіки:Я.А. Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, а також сучасники: О. Біляєв, Ю. Мальований, В. Мельничайко, О. Пометун.

Мета статті

Кожен учитель прагнув би володіти універсальним методом навчання, завдяки якому можна було б на 100% досягти поставленої мети. За свої 32 роки педагогічної діяльності я теж багато думала, читала, вчила, намагалася впроваджувати чужий досвід, писала власні розробки. Не полишала думка, що жоден із методів не може працювати точно й безпомилково, як годинник. Я усвідомила, що учень -- занадто складна, багатогранна й до кінця не пізнана особистість. Саме на навчання та виховання такої особистості має бути орієнтована вся система навчання у школі.

Виклад основного матеріалу

Виділяють такі види диференціації навчання: • за інтересами; • за проектованою професією; • за здібностями. Основними формами диференційованого навчання є дидактична диференціація (індивідуалізація), факультативні курси (предметні, коригуючі, загальнорозвиваючі); профільне навчання (залежно від застосованих програм, курсів) Внутрішня диференціація 2. Вивчення індивідуально — психологічних особливостей учнів і виділення на цій основі типологічних груп. Цю роботу я намагаюся виконати уже за перші тижні знайомства з новим учнівським колективом. 3. Створення сприятливих умов для навчання й розвитку школярів із різним рівнем навчальних можливостей за допомогою наступних організаційно - управлінських заходів: • визначення терміну здійснення диференційованого підходу (на уроці чи поза уроком);

• послідовність застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу); • добір дидактичного матеріалу (якісний, що визначається характером завдань, та кількісний, що визначається додатковим матеріалом для сильних і слабких дітей); • характер навчання (поглиблене чи прискорене, або поглиблене й прискорене вивчення програмного матеріалу); • диференціація навчальних завдань, що різняться за змістом, ступенем складності, що визначає темп оволодіння програмним матеріалом та характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи; • варіювання методів контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень.

Технологія диференційованого навчання 1. Визначення чіткої системи цілей навчання. 2. Встановлення вихідного стану навчальних можливостей учнів, виділення типологічних груп. 3. Конструювання навчального циклу, створення програми впливів з урахуванням перехідних станів учнів кожної типологічної групи. 4. Реалізація запланованих завдань, організація навчальної діяльності школярів. Оцінювання поточних результатів. 5. Уточнення цілей навчання, внесення необхідних коректив. 6. Підсумкове оцінювання результатів навчання. 7. Повторне відтворювання циклу без змін або корекцію. Цілі навчання конкретизую різними способами: через навчальний матеріал (вивчити правило); через власну діяльність (ознайомлюю з ...); через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного розвитку учня (формую вміння аналізувати, порівнювати); через діяльність учнів (знаходити, вміти досліджувати явище, факт, проблему).

Для учнів кожної типологічної групи визначаються: - комплекси (системи) завдань, що забезпечували б послідовне, систематичне засвоєння матеріалу, активізацію діяльності учнів; - форми організації роботи (фронтальна, групова, парна, індивідуальна); - характер педагогічної допомоги під час виконання того чи іншого завдання. Інформацію про хід навчання я отримую за допомогою зворотного зв'язку, що має відповідати таким критеріям: бути достатнім, істинним, своєчасним, поступовим. Виділяю такі завдання коригувальної роботи: - коригування складових управлінської діяльності; - коригування певних особистісних характеристик учнів.

Види корекції діяльності управління: зменшення обсягу завдань, скорочення, спрощення чи ускладнення їх умов, збільшення часу для виконання роботи й заміна парної форми організації навчальної діяльності на фронтальну чи індивідуальну, введення додаткових або вилучення завдань певного типу, збільшення дози допомоги під час переходу до виконання завдань вищого ступеня складності; визначення нових видів допомоги тощо. Коригуванню підлягають певні характеристики учнів, що є показниками рівня їхніх навчальних можливостей (рівнів знань, вмінь, навченості, тобто загалом здатності до навчання, пізнавального інтересу). Існує безліч способів коригування особистісних якостей дітей. Серед них такі: - повторне пояснення у максимально роздрібненому вигляді; - постановка запитань про суттєве у навчальному матеріалі, обговорення плану відповіді; - виконання однотипних завдань до правил; - повторний аналіз схем, таблиць, графіків із наведенням прикладів; - показ усіх можливих варіантів виконання завдань на засвоєння певного правила, поняття;

- включення до пояснення методологічних завдань; - запитання про досягнення та невдачі учнів; - спонукання до виправлення помилок; - використання цікавих матеріалів; - хронометраж, регулювання темпу роботи. Принцип диференційованої реалізованості передбачає розподіл змісту навчання мови й програмових вимог на певні рівні - мінімально базовий, базовий і підвищений. Зазначені рівні співвідносяться з рівним за обсягом матеріалом, який необхідно засвоїти, а також із різними за складністю завданнями, що розв'язуються в процесі навчання. Програма з мови містить перелік вимог до кожного рівня навчання, а підручники -- блоки типових завдань, співвідносних із кожним рівнем. Це дає учневі змогу вибрати певний рівень вивчення мови й варіювати своє навчальне навантаження. Велике значення має диференціація домашнього завдання. На його виконання не повинно відводитися багато часу. За обсягом письмова домашня робота повинна становити 1/3 від виконаної класної. Усі учні мають знати, що робити й як їм виконувати домашнє завдання (чіткість і зрозумілість у поясненні домашнього завдання). Його слід формулювати незвичайно: у вигляді запитань, на які учні усно чи письмово складають відповідь, добираючи необхідний матеріал самостійно.

Домашні завдання не повинні бути одноманітними та однотипними, необхідно підходити диференційовано при плануванні домашнього завдання. Одному учневі (чи групі учнів) дати завдання скласти усну (чи письмову) відповідь на лінгвістичне запитання; другому - завдання з картками із розвитку зв'язного мовлення, третьому - скласти опорну таблицю чи схему, іншому - на запропоновану орфограму само диктант чи виконати завдання підручника тощо. Це підвищує інтерес до предмету, стимулює процес навчання. Домашнє завдання з мови чи літератури має орієнтувати учнів на пошук рішення із застосуванням отриманих знань у різних життєвих ситуаціях. Кожне домашнє завдання повинно містити запитання для повторення основних тем, розділів програми. За допомогою контролю домашнього завдання вчитель формує в учнів особистісні якості: охайність, точність, ретельність, відповідальність, впевненість у своїх силах, ініціативність. Домашні завдання з української мови повинні бути регламентованими й узгодженими із завданнями інших шкільних предметів у цьому класі. Особистісна орієнтація освіти, що знаходить свій вияв у меті, підходах, способах, організаційних формах навчання, передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення самостійності в навчанні, самопізнанні й саморозвитку, а також: розвитку мовного чуття, мовленнєвих здібностей. Видатний слов'янський просвітитель і педагог XVII століття Я. А. Коменський засуджував школу свого часу за те, що вона вчить дітей дивитися на світ чужими очима, мислити чужим розумом, і вимагав розвивати здібності розуміти речі. У другій половині XIX століття, коли вивчення психологічної діяльності людини вже досягло чималих успіхів, відомий російський педагог К. Д. Ушинський висловлює аналогічну думку: "Ми вчимося розмовляти майже виключно з книг і пробавляємося чужими фразами... Не вміти добре висловлювати свої думки - недолік, але не мати самостійних думок - значно більший недолік, самостійні ж думки витікають тільки із самостійно здобутих знань". Тому диференційоване навчання мови, в першу чергу, виховує мислячу людину. У ході втілення активних форм та методів диференційованого навчання не слід забувати про індивідуальний підхід до кожної дитини, оскільки він сприяє

поліпшенню умов для продуктивної праці учнів, забезпечує формування самостійності, ініціативи, творчості. У своїй роботі намагаюся особливу увагу приділити здібним учням, добираючи для них більш складне, цікаве, з елементами творчості, завдання. Так, вивчаючи в 6 класі тему "Іменник", учні, об'єднавшись в міні-групи, виконували такі завдання: / група складала розповідь про обереги свого дому, використовуючи іменники — символи; II група мала скласти загадку у прозовій чи віршовій формі про ці ж родинні обереги; III група — ребус на дану тему; IV група -- складала словниковий диктант на всі вивчені з даної теми орфограми. Різноманітність, різноскладовість завдань дозволила мені задіяти кожного учня до роботи. З огляду на важливість і актуальність поставлених перед освітою завдань, я використовую деякі нестандартні методи й прийоми навчання, що дозволяють істотно активізувати розумову та пізнавальну діяльність учнів, підвищити інтерес до предмета, і головне - повірити у себе. Ці методи активного навчання можуть використовуватися на різних етапах навчання: під час первинного оволодіння знаннями, їх закріплення й удосконалення, формування умінь і навичок.

Для того, щоб розвивати в учнів мислення та організаторські здібності, необхідно систематично ставити їх в такі умови, що дозволили б їм вправлятися в тому чи іншому виді професійної діяльності. Так, опрацьовуючи тему "Однозначні та багатозначні слова" у 5 класі, учні різних груп виконували одночасово такі диференційовані завдання: / група - - готувала письмове лінгвістичне повідомлення на тему "Різниця між багатозначними словами та омонімами"; II група — виконувала завдання підручника; III група (наймалочисельніша), працюючи з підручником (§...), виписувала у зошит основні терміни й поняття, що необхідно було засвоїти. А в кінці уроку, використавши метод "уявного мікрофона", учні висловлювали свою думку про те, чому вивчена тема є важливою в розділі "Лексика". Навіть найслабкіші учні в доступній для них формі висловлювали своє бачення даного питання. Добираючи диференційовані завдання для учнів середньої ланки, з метою виховати їх організованість, використала кольорові символи - "очки" світлофора. Біля червоного кола на дошці записую завдання підвищеної складності, а біля зеленого й жовтого - дещо легші. Особливу цікавість викликають в учнів завдання дослідницько - пошукового характеру. Наприклад, на дошці або окремим учням на картках пропоную розгадати один (чи кілька) ребусів, а потім виконати ще й граматичне завдання.

Додаткове завдання: 1) * Складіть за даним прислів'ям міні-роздум. 2) Запишіть 4-5 приспів "їв на подібну тему. 3) Випишіть із речення по 1 самостійній частині мови й виконайте їх морфологічний аналіз.

Звичайно, у класах середньої ланки можна використати для диференціації навчання багатющий ігровий роздатковий матеріал, що зібраний в окремих папках у кабінеті. А старшокласників намагаюся залучати до навчальних дискусій, що дозволяє скласти різні точки зору щодо тієї чи іншої проблеми, а мені - вибрати й обґрунтувати свою позицію. З'ясування позицій учнів, їх правильних і помилкових суджень дає можливість більш обґрунтовано й переконливо затвердити у свідомості учнів теоретичні положення й висновки. Вихідним матеріалом для такої дискусії можуть бути статті, публікації у пресі, що висловлюють різні й протилежні думки щодо обговорюваної проблеми. І знову ж, підготовка до такого виду роботи може бути диференційованою. Учні виконують різноманітні за складністю завдання: одні - добирають публікації, складають їх тези, інші - готують основні запитання чи виступи за ними. Так як у старших класах (10 - 11) учні займаються повторенням вивченого в попередні роки матеріалу, то можна використовуючи різноманітні творчі завдання високого рівня, наприклад, скласти роздуми на такі теми: "Чи потрібна Україні двомовність", "Якби я був Президентом України", "Демократія й ми" та інші. А на достатній рівень запропонувати старшокласникам скласти опорні схеми - таблиці на вживання будь-яких пунктограм у простому чи складному реченнях. Для середнього рівня це може бути текст - переклад чи вправа підручника. Звичайно, рідко, але зустрічаються учні, які засвоїли матеріал на низькому рівні. їм, на мою думку, підійшло б таке цікаве завдання, як скласти речення, де були б слова усіх вивчених частин мови або членів речення. На перший погляд, це дуже легке завдання, але й розвиваюче.Протягом останніх років я керую роботою гуртка "Фольклор і етнографія населення України".Тому отримані на цих заняттях знання використовую на уроках української мови. Учням цікаво,бо ми опановуємо матеріал через народну поезію,пісню,дійство. Заплющивши очі, мої вихованці переносяться в інше століття, уявляють те,що чули .Так на уроці мови в 7 класі при вивченні теми "Дієприслівниковий зворот.Розділові знаки при дієприслівниковому звороті" ми заглянули до бабусиної скрині, використавши її начиння у своїй творчій роботі.А при розгляді іншого відокремленого члена речення,дієприкметникового зворота, я використала іншу культурологічну лінію:"піч і її роль у побуті українців".І так майже на всіх уроках: топоніми, речі домашнього вжитку,елементи національного одягу ,ігри та розваги, обереги - знаходять відображення в тренувальних вправах, творчих роботах дітей. Вивчення цих тем допомагає виховувати національно-свідомих громадян нашої держави, бо пам ятаю мудрі слова Г.С.Сковороди:"Всяк мусить пізнати свій народ і в ньому- себе." Але "якими б цікавими не були б уроки, як би творчо не працював на них педагог, діти ставляться до них байдуже, якщо інтелектуальні запити обмежуються уроками. Протягніть ... невидимі ниточки від уроку до позаурочних заходів, захоплень", - писав В. А. Сухомлинський. Формуванню спеціальних здібностей допомагають інтелектуальні ігри - турніри мовознавців, брейн - ринги, ігри –подорожі. Тому такі форми роботи стали традиційними в моїй практиці. Цікаво, що в них беруть участь не тільки здібні учні, а й ті, хто себе вважає "несильними". Відповідно й завдання для таких занять добираю різнорівневі. Наприклад: робота із словниками, творчі завдання, дослідницькі - для капітана та сильніших дітей; різні види діалогічного чи монологічного мовлення-для слабших. А під час проведення брейн - рингів запитання різної складності оцінюються й різною кількістю балів. Значить, на них можуть відповісти усі члени команди. Однією із форм диференційованого навчання є робота клуба "Юний кобзарик" із різноманітними секціями: акторською, журналістською, поетичною, редакторів стіннівок та інших. Тут є поле для діяльності й здібним учням, і слабшим. Та й завдання чи тему засідання учні можуть вибрати самі, шукати матеріали, редагувати їх. Під час проведення мовних свят, участі в різних творчих літературних чи мовознавчих конкурсах відсутній тиск із боку вчителя. У цих заходах беруть участь усі бажаючі.

Прикладом цьому є конкурс мовознавців імені П.Яцика, що став уже традиційним. Кожен учень може стати його учасником, спробувавши свої сили в різних змаганнях: читців, лінгвістів і так далі. Слід особливе місце відвести роботі шкільних факультативних курсів (предметних, коригуючих, загально-розвиваючих), про які я вже згадувала раніше.

Проблема творчих здібностей учнів дуже хвилює мене, адже майбутнє України залежить від того, кого ми виховаємо й навчимо в школі. У молодшому віці діти часто пишуть вірші, а коли підростають, інтерес до поетичного слова поступово втрачається. Щоб цього не сталося, уже з 5-го класу створюю групу поетів - початківців. Виявляється багато бажаючих писати вірші. Та й до них повинен бути диференційований підхід. Слід пам'ятати про такт, аби не образити когось із учнів і дати їм можливість розвинути свої здібності, розширити власні обрії. Учні старшокласники, а їх уже менше, працюють над поетичними рядками серйозніше. Робота починаючих поетів у позаурочний час продовжується й на шкільних заняттях, і під час проведення позашкільних заходів: різноманітних конкурсів, випуску стінгазети.

Висновки

Дитяча творчість відрізняється від творчості дорослої людини тим, що здебільшого вона є творчістю тільки в психологічному відношенні (дитина створює нове для себе, тим часом її творіння не є новим для людства). Але, безумовно, учнівську авторську творчість можна виділити як осібну ланку загальної творчої діяльності. Розвивати дитячу творчість на уроках мови, за визначенням К. Ушинського, - означає розвивати ту природжену душевну здібність, яку називають даром слова...

Список використаної літератури

1. Бєляєв О.Д. Диференційований підхід до викладання рідної мови // Дивослово. -2002.- №11.-с. 19-24. 2. Мальований Ю.І. Форми навчання у школі. // - К.: Наукова думка, 1996. – 150с. 3. Мельничайко В. Диференціація на уроках мови // Українська мова і література в школі. – 2003. - №9. – с.15-18. 4. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтегровані технології навчання: Науково – методичний посібник. – К. :АСК, 2003. – 168с.