Екологічне виховання на уроках географії

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

=Назва статті

Екологічне виховання на уроках географії.

Автор (посилання на сторінку користувача)

Лустенко Тетяна Володимирівна

Анотація статті

У статті автор розмірковує над проблемою формування активної природоохоронної позиції ,виховання підростаючого покоління в дусі бережливого, відповідального ставлення до природи, активізації пізнавальної діяльності учнів з екологічної освіти, що передбачає створення таких умов, за яких природа стає особистісною цінністю для кожного школяра шляхом використання активних форм навчання. учнів.

Ключові слова

Екологічна культура, екологічна освіта,основи екологічної компетентності, діти шкільного віку, «екологічна стежина».

Постановка проблеми

Виховання в учнів дбайливого ставлення до природи на уроках географії складається з трьох етапів:

перший етап виховання - це теоретичне обґрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів щодо дбайливого ставлення до природи через вивчення шкільного курсу з географії;

другий етап – це використання вчителем цікавих форм і методів роботи, які б зацікавили учня та допомагали зрозуміти важливість географічних знань у сьогоденні;

третій етап – один із головних методів навчально-пізнавальної діяльності учнів – це виконання практичних та дослідницьких робіт.

Цей практичний етап підтверджує та закріплює знання учнів і дійсно виховує в них дбайливе ставлення до природи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

«Школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку дитини все, що дає природа і що зможе зробити дитина в майбутньому для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо.» В.Сухомлинський


Сутність виховання в учнів дбайливого ставлення до природи рідної землі полягає у вихованні почуття любові до природи, бо саме їй ми завдячуємо своїм існуванням на планеті Земля. А також у навчанні дітей оберігати і примножувати навколишню красу, формуванні у них екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. У вихованні в любові юних громадян України, які живуть у третьому тисячолітті і мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства. Сутність виховання полягає у усвідомленні святого обов’язку кожного – не завдавати шкоди живому світові.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує.

Тому виховання у учнів бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок дуже актуальне і набуває сьогодні особливого значення і в шкільному закладі і в сім ї.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їх дитина не просто вміла бачити красу довкілля, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна аналізувати взаємодію компонентів географічної оболонки, встановлювати причинно-наслідковий зв’язок втручання людини у природний комплекс, відчувати свою відповідальність за недбале ставлення до природних компонентів та передбачати наслідки такої поведінки?

Саме вчителі географії та природознавства повинні на уроках не тільки показати красу та багатство природи, розповісти про компоненти географічної оболонки і їх взаємодію між собою, а й на практиці показати вплив дитини на компоненти природи і можливі наслідки такого впливу. Мета вчителя на уроках географії саме на практичних роботах встановити залежність між чинниками компонентів географічної оболонки, визначити зв’язки між явищами природи. Навчити дітей самостійно і в групах проводити дослідження, розробляти проектні роботи по усуненню недоліків у ставленні до довкілля, допомагати учням розкривати можливості зміни їх поведінки на кращу по відношенню до оточення, розкривати можливості вдосконалення дій природоохоронного значення.

Але уроків географії недостатньо, щоб виховувати у дитини почуття відповідальності за стан навколишнього середовища, потрібно щоб батьки та члени родини своїм власним прикладом виховували у дитини почуття відповідальності за свої дії та їх наслідки для оточуючого середовища.

Мета статті

  • розкрити механізм формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку.
  • розробка рекомендацій щодо впровадження ефективних форм і методів формування екологічної компетентності на уроках географії.

Виклад основного матеріалу

Проблема взаємовідносин людини і природи була предметом вивчення багатьох учених різних областей наукового знання. Зокрема, Ян Амос Коменський стверджував, що природа розвивається по певних законах, а людина - це частина природи, отже, в своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи. Підкреслювали невіддільність людини і природи і педагогічну цінність гуманного ставлення дитини до природи такі великі педагоги як Ж.- Ж. Руссо, Г. Песталоцці. К. Д. Ушинський стверджував, що екологічне виховання виконує важливу роль в розвитку логічного мислення, пам’яті, уяви. Вивчення ж існуючих у навколишньому світі зв’язків служить однією з основних ланок формування екологічної культури школярів, необхідною умовою становлення відповідального відношення до природи.

У Концепції екологічної освіти в Україні зазначається, що основною метою екологічної освіти є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності.

Екологічна освіта передбачає психологічне залучення людини у світ природи; суб’єктний характер сприйняття природних об’єктів; прагнення до гармонійної взаємодії зі світом природи. Задачами екологічного виховання є формування певних екологічних уявлень, ставлення до природи та закріплення умінь і навичок взаємодії з природою.

Така система уявлень дозволяє особистості дізнатись, які наслідки має господарська діяльність людини для навколишнього середовища та здоров’я населення.

Важливою метою освіти і виховання є втілення знань, морально-етичних переконань у поведінці особистості. У найзагальнішому вигляді під екологічною поведінкою розуміється система вчинків і дій стосовно довкілля, яка віддзеркалює рівень екологічної культури дитини. Для подальшого уточнення поняття суттєвим є органічний святок поведінки і ставлення, який підкреслюють відомі дослідники екологічної психології С. Днрябо, В. Ясвін. Вчені зазначають, що той чи інший тип екологічної поведінки у ситуації визначається сформованим ставленням до певного природного об’єкта.

На основі того, що задоволення потреб людини може відбуватись різними шляхами, В. Медведєв, А. Алдашева виділяють дві форми екологічної поведінки. Форма некомпенсованого споживання, за якої людина, використовуючи об’єкти природи, не вживає жодних заходів, аби поповнити джерело продукту, що споживається. Регулювання споживання в кращому випадку має форму різноманітних обмежень. Саме такою є екологічна поведінка, пов’язана зі споживанням нафти, вугілля, руд.

Компенсоване споживання спрямоване на досягнення двох завдань – задоволення потреби і створення запасу продуктів, здатного забезпечити необхідний рівень споживання. Саме така форма екологічної поведінки відповідає концепції стійкого (сталого, збалансованого) розвитку, відображає її сутність.

Залежно від вираженості тієї чи іншої форми виділяють екологічну поведінку самообмеження, саморозвитку і нерегульовану поведінку.

В літературі зустрічається поняття «раціональна поведінка», що є своєрідним компромісом між різними формами екологічної поведінки, який дозволяє відкласти у часі, або тимчасово пом’якшити конфлікт.

Дослідники В. Медведєв, А. Алдашева виділяють також пасивну і активну екологічну поведінку [8, 98; 99]. Такий поділ екологічної поведінки здійснюється у дидактичних та наукових цілях. У реальному житті частіше зустрічаються різні змішані форми. На підставі аналізу низки психологічних, культурологічних понять І. Трубкін [9, 205 ] визначає «екологічно-мотивовану поведінку» як систему дій і вчинків дитини, зумовлену:

- усвідомленням моральних норм поводження в природному довкіллі;

- пізнавальними, естетичними потребами у сфері природи;

- ціннісним ставленням до природи;

- самоконтролем та адекватною самооцінкою.

Екологічне виховання проводиться на уроках природознавства та географії, дуже часто саме екологічне виховання учнів лежить в основі виховної мети багатьох уроків. Для екологічного позашкільного виховання на вихідних, або під час канікул будуть доречними провести екскурсію до парку або ботанічного сад.

У сучасних умовах чи не найбільшою проблемою стають негативні наслідки людської діяльності, які все частіше призводять до екологічних катастроф. Саме тому особливої уваги набуло екологічне виховання, яке здійснюємо на уроках географії та в позаурочний час, від того наскільки усвідомлюють учні необхідність дбайливого ставлення до природи залежить майбутнє людства.

Основні напрямки екологічного виховання:

- підвищення якості екологічних знань;

- переорієнтація, зміна мотивів та цінностей щодо навколишнього середовища;

- навчання правил поведінки в природі;

- участь в екологічній діяльності.


Основні методи формування екологічної культури учнів.

Дослідницький напрям

Робота з інформаційними джерелами

Туристично-краєзнавчий напрям

Природоохоронне виховання учнів

Інформаційний напрям

Туристично-краєзнавчі гуртки

Екологічні конкурси

Природоохоронні акції

Конкурси малюнків

Фестивалі фотографій, конференції

За допомогою екологічного виховання учні можуть усвідомити необхідність охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, особисту відповідальність за навколишнє середовище.

Екологічна компонента змісту освіти у школі включена до різних навчальних дисциплін, включаючи обов’язковий мінімум змісту загальноосвітніх програм з географії, зокрема, спрямований на засвоєння системи географічних знань про різноманітність сучасного світу; про особливості і динаміку головних природних, соціально-економічних і екологічних процесів географічного середовища; про природні і антропогенні причини виникнення екологічних проблем на місцевому, регіональному і глобальному рівнях, необхідність активних заходів з охорони природи і раціональному природокористуванні тощо.

Основи екологічних знань викладаються під час проведення багатьох уроків географії, наприклад, у 8 класі під час вивчення таких тем: «Стаціонарні та експедиційні дослідження природних умов і природних ресурсів. Джерела географічної інформації», «Карта - основне джерело географічної інформації», «Топографічні карти та їх практичне використання».

Потенціал особистості учня реалізовується шляхом творчих завдань, які навчають проектувати заходи раціонального природокористування та оцінювати їх можливі позитивні наслідки та збитки. Під час занять учні пропонують ефективні та раціональні рішення, нестандартно підходять до вирішення екологічних проблем. Зокрема, вивчення теми «Топографічна карта та робота з нею» було проведене як практична робота. Учням пропонувалося, користуючись топографічною картою, описати місцевість та заповнити таблицю.

Після проведеної роботи учні отримували запитання різного характеру: Порівняйте реальну місцевість із зображеною на фрагменті топографічної карти. Які зміни ви помітили? Що було їх причиною? Які наслідки це має для навколишнього середовища? Про що можна дізнатися з топографічної карти? Де вона застосовується? Які наслідки має господарська діяльність людини у вашій місцевості? Чи завжди цей вплив негативний? Які ви можете запропонувати шляхи вирішення цих проблем?

Під час виконання практичної роботи учні формували вміння користуватися топографічною картою для визначення координат, відстаней, напрямків, висот, крутизни схилів; закріпили знання про практичне застосування топографічних карт; сформували основні екологічні вміння та навички з прогнозування можливих наслідків діяльності людини та запропонували шляхи вирішення основних екологічних проблем рідного краю.

Крім означеного, школярі не тільки описували об’єкти за картою, а й намагалися пояснити причини розвитку сучасних процесів та явищ, динаміку певних об’єктів та вплив діяльності людини на них.

Екологічне виховання у позакласній роботі (екскурсії до річки, соснового бору, балки тощо) сприяє розвитку спостережливості, пробудженню інтересу до навколишнього середовища та його законів. Туристично-краєзнавчий напрям - екскурсії в природу дають можливість оволодівати конкретними екологічними знаннями, переконують в неминучій цінності природи і в необхідності бережливого ставлення до неї.

Методи навчання на уроках географії (екологічного спрямування)

1. Пояснювально - ілюстративний

Бесіда, пояснення, художня розповідь, опис, відповіді на запитання, робота з книгою, демонстрація

2. Репродуктивний

Завдання екологічного змісту, спостереження за змінами у природі, системи вправ, застосування опорних схем, варіативні завдання

3. Проблемний

Пояснення, спостереження, бесіда, висунення гіпотез, складання плану вирішення проблеми, розв’язання проблемних завдань

4. Частково-пошуковий

Загадки, ребуси, кросворди, вікторини, ситуаційні вправи, фенологічні оповідання, застосування опорних схем

5. Дослідницький

Спостереження за змінами у природі, дослідження взаємозв’язків в природі шляхом спостереження, проблемні завдання

Виявлено, що учні, отримавши певні екологічні знання та навички на уроках географії та під час позакласної роботи, змінюють своє ставлення до навколишнього середовища, проблем екології та вчаться прогнозувати можливі наслідки діяльності людини.

Отже, застосовуючи методи екологічного виховання не тільки на уроці географії, а й у позакласній роботі, можливо виправити сучасний критичний стан навколишнього середовища, попередити виникнення нових екологічних проблем, а також поєднати раціональне й емоційне у взаємовідносинах людини з природою на базі принципів добра й краси, розуму й свідомості, патріотизму й універсалізму

Висновки

Екологічне виховання школярів на сучасному етапі потребує психологічної включеності особистості в світ природи з подальшим поетапним конструюванням системи особистісного ставлення до природи (теоретичним, емоційно-ціннісним, практично-дійовим). Це забезпечує дотримання логіки формування екологічних знань, використання їхнього пізнавального та виховного значення у навчально-виховному процесі. Саме в цьому полягають особливості екологічного виховання на засадах "глибинної екології", яке передбачає формування усвідомлення єдності і цілісності природи, унікальності та неповторності живих систем, взаємозв'язку та взаємозалежності явищ природи, розуміння людини як невід'ємної ланки у взаємозалежностях природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.

Використовувані з цією метою у навчально-виховному процесі еколого-психологічний тренінг, інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча "терапія", "мозковий штурм", імітаційне моделювання спрямовані на актуалізацію особистої причетності, емоційної сфери, формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини. --Лустенко Тетяна Володимирівна (обговорення) 16:28, 30 листопада 2014 (EET)

Список використаної літератури

1. Довгань Г.Д. Дидактичні матеріали до уроків географії 7 кл.-Х.: Ранок: Веста, 2008. – С. 36-37.

2. Пестушко В.Ю., Уварова Г.Є. Методичний посібник учителя, - Х. Основа 2008. – С. 15-16.

3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень /Вісник Академія педагогічних наук України - 1993 - С. 11-13.

4. Загородная Л.П. Проблема педагогічних здібностей в психолого-педагогічній літературі. – Національна бібліотека України ім.. В.І. Вернадського. – 2006. - < http://www.nbuv.gov.ua/articles/2002/02zippl.>

5. Золотов Ю.Б. Організація сучасного уроку. – 1998. – С. 34-35.

6. Концепція державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006 2010 роки. – МОНУ – Режим доступу –http://www.mon.gov.ua./newest/

7. Деребо С. Д., Ясвин В. А. Екологічна педагогіка і психологія.1996. – С. 78-79.

8. Медведев В. И., Алдашева А. А. Екологічна осознаність. -2001. С. 98-99.

9. Трубник І. В. Формування у дітей шкільного віку екологічно мотивованої поведінки/ Збірник наукових праць /2005.-С. 205.