Обговорення користувача:Стукалова Тетяна Георгіївна

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Інтерактивні практичні заняття

Сьогодні ми з Вами розпочинаємо працювати над модулем "Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей" Тема. Філософія та соціологія освіти.


  • XXI століття - буквально в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а значить і перед освітою – сферою, що готує людину до життя, небачені раніше вимоги, але у той же час створює для освіти нові можливості. Обумовлено це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації, опануванням нового способу та різновиду прогресу.
  • Суспільство стає все більш людиноцентристським. Індивідуальний розвиток нтристським. Індивідуальний розвиток людини, особистості за таких умов стає, з одного боку, основним показником прогресу, а з іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в XXI столітті стають наука – як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток людини. І тільки та країна, яка спроможеться забезпечити пріоритетний розвиток цих сфер, і зможе претендувати на гідне місце в світовому співтоваристві, бути конкурентноспроможною.Але завдання полягає не тільки у забезпеченні реальної, а не декларативної пріоритетності освіти. Не менш важливо побудувати освіту в контексті вимог і можливостей XXI століття, тобто осучаснити й модернізувати усі ЇЇ складові ланки.
  • У XXI столітті освіта постала перед рядом історичних викликів.
  • Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь людей. Також слід віднайти раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти.
  • Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним та глобальним з тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатною жити і діяти в цьому світі, нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не тільки громадянином країни, а й громадянином світу.
  • Третій. Сформулювати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, права кожного стати і залишатися самим собою відповідно до своїх природних здібностей, що лише й зможе забезпечити високий демократизм суспільства.
  • Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у глобалізованому, інформаційному суспільстві, зрослої комунікативності життя та інформаційної насиченості середовища життєдіяльності.
  • П'ятий. Мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості піднесеної думки та духу відповідно до національних традицій та переконань формування конструктивізму як основи життєвої позиції, утвердження культури толерантності.
  • Ці та інші вимоги щодо освіти обумовлюють необхідність перегляду ряду звичних упродовж десятиліть і століть характеристик, усталених норм освітньої діяльності.
  • Сьогодні під філософією освіти ми розуміємо галузь наукового знання, що займається розробкою метапедагогічних проблем виховання в контексті філософського осмислення й розуміння сутності, природи й сенсу людського існування.
  • Сучасний період розвитку педагогічного знання характеризується крайнім ступенем суперечливості. З одного боку, накопичена величезна маса педагогічних зведень як теоретико-методологічного, так і прикладного характеру, що стосується практично всіх напрямів і сфер педагогічної діяльності; з іншого боку, ця маса ризикує стати критичною внаслідок неможливості її продуктивного використання через різнорідність багатьох педагогічних ідей, положень, концепцій, категорій, термінів, технологій, процедур і методик. Однак саме ця парадоксальна ситуація, що свідчить про кризу сучасної освіти, може привести до розробки нової стратегії відновлення, до нових орієнтирів розвитку освіти.
  • Відновлення можливо за рахунок багатьох факторів, одним із яких може бути фактор систематизації й структуризації педагогічних знань на принципово нових підставах. Назріла проблема систематизації періодично виливається в спроби впорядкування основних педагогічних категорій і термінів, концепцій і систем, технологій і методів. Однак треба, мабуть, визнати, що спроби, пов'язані з пошуком підстав для систематизації педагогічних знань у так називаному одномірному просторі за допомогою "внутріпедагогічних" процедур і методик, навряд чи можна визнати вдалими.
  • Переоцінка й переосмислення багатьох ідей і положень , які вважалися раніше безумовними, приведе, очевидно, до відмови від деяких домінуючих донедавна поглядів, зокрема, до відмови від формулювання загальних норм й універсальних теорій у галузі освіти й виховання, що зажадає розширення діапазону використовуваних теорій і методологічних підходів, іншими словами, дозволить перейти до поліметодології й, відповідно, до диференційованої методологічної освітньої стратегії.
  • Важливо й те, що принципово нове розуміння методології педагогіки не як єдиної й універсальної теорії, а як поліметодології, значимо не стільки з погляду розвитку самої методології, скільки з погляду оптимізації освітніх практик. Справа в тому, що підсилюються (як у загальносвітовому, так й в українському освітньому просторі) гуманістичні тенденції до відповідної побудови освітнього процесу в деяких випадках вступають у явне протиріччя із традиційними способами навчання й виховання. Простий перенос гуманістичних систем, технологій або складових їхніх елементів на ґрунт традиційного навчання й виховання ( що має зовсім інші механізми дії) або їхня механістична компіляція без обліку певних принципів сполучення, сполучення елементів різних систем приводить до змішання різнорідних й часом прямо суперечних один одному підходів і процедур. Це не тільки не сприяє прогресивним змінам, але й неминуче приводить до хаосу, дисгармонії, стану невизначеності, які, у свою чергу, можуть привести до деструктивних змін системи в цілому. У найкращому разі не буде отриманий той результат, що планувався.
  • Таким чином, систематизація педагогічних знань на нових принципах - не самоціль, вона потрібна не стільки для того, щоб у черговий раз зробити своєрідну "інвентаризацію" накопичених педагогічних відомостей, скільки для того, щоб, по-перше, виявити основні принципи найбільш доцільного й продуктивного їхнього використання в практичній педагогічній діяльності шляхом найбільш прийнятного сполучення, сполучення й комбінування елементів уже відомих систем, технологій, методів навчання й виховання, по-друге, визначити основні стратегічні орієнтири педагогічних пошуків.
  • Об'єктом філософії освіти є узагальнена педагогічна реальність минулого й сьогодення, виражена у формі ідей, напрямків, концепцій, систем, моделей, програм, теорій, технологій і т.д., тобто сума документально зафіксованих знань, що ставляться до виховно-освітньої сфери.
  • Предметом філософії освіти є закономірні й стійкі взаємозв'язки методологічних структур знання, що відносяться до педагогічної сфери, можливості й умови їхнього сполучення, суміщення, взаємодії в реальному освітньому процесі.
  • Основні завдання філософії освіти:
  1. - аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти;
  2. - дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти;
  3. - вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань;
  4. - виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання;
  5. - дослідження психолого-педагогічних механізмів освітніх впливів (взаємодій) у рамках різних моделей і типів виховання;
  • Соціологія є наука про соціальне буття, соціальні виміри суспільства, особливості (форми, закони, закономірності) взаємодії індивідів, їх груп, спільнот.Соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів остаточно оформилися у 30-ті роки ХІХст. Термін «соціологія», що походить від латинського слова «societas»(суспільство) і «logos» (слова ,вчення) запровадив до наукового вжитку, французький філософ, учений Огюст Конт 1798-1857,який обожнював соціологію із суспільством із суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство.О. Конт філософську течію – позитивізм. Єдиним джерелом знань представники цієї теорії вважали емпіричні(досвід) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань, головними виступають
  • Сфера освіти є надзвичайно важливим джерелом соціалізації особистості, простором, в якому вона засвоює необхідні для соціальної практики знання, цінності, формує навички соціальної взаємодії, інтегрування у все нові соціальні реалії.

Соціологія освіти є водночас фундаментальною, прикладною, теоретичною та емпіричною наукою. Має свої методологічні принципи, застосовує різноманітні методи дослідження. Спираючись на ґрунтовну інформаційну базу і здійснюючи прогностичні функції, вона покликана забезпечити наукове обґрунтування соціальної політики у сфері освіти, вивчення взаємозв’язків системи освіти з іншими соціальними системами, соціальними інститутами суспільства.

  • Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.
  • Об’єктом є сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують процеси освіти, діють суб’єкти освіти.
  • Предметом є стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти; закони, принципи, технології навчання; взаємодія освіти з іншими галузями суспільного життя.
  • Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання.
  • Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з’ясування її специфічних ознак, до яких належать:

• соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам; • форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві; • групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві; • регулятори функціонування закладів освіти і суб’єктів освітянської діяльності (законодавчі нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи та ін.); • спеціальні методи освітянської діяльності: навчання, виховання; • свідомо поставлені цілі; • планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації; • певний зміст освіти (наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу); • ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення; • використання освіти як механізму запобігання соціально небажаним видам поведінки; • зорієнтованість освітньої діяльності на майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього.

  • Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково. Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер. 1. Функція професіолізації. Полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. 2. Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства Існує декілька різних поглядів на цей процес: • Концепція меритократії (влади найбільш обдарованих) – система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. Освіта є раціональним способом розподілу людей відповідно їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади. • Згідно з теорією людського капіталу освіта є капіталовкладенням в тих, хто навчається. Нерівність між людьми, зумовлена кількістю і типом капіталовкладень, оскільки суспільство здійснило неоднакові витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. • Марксистські погляди, згідно з них, вплив соціальної структури на систему освіти зберігаються, тоді як влив системи освіти на соціальну структуру слабшає. 3. Виховна функція системи освіти. Полягає вона у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнанні ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов’язків. Забезпечення соціального контролю, нагляду за дитиною, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. 4. Функція загальноосвітньої підготовки. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних, неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. 5. Науково-дослідницька функція освіти. Творення нового знання постійно відбувається в структурі освіти. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Освіту розглядають як один з найважливіших чинників соціального розвитку.

  • Головні пріоритети освіти початку XXI століття

Оскільки філософія освіти належить до розряду гуманітарних наук і нерозривно пов'язана з усвідомленням і розумінням місця й ролі людини в сучасному світі й оскільки XX століття, на думку більшості вчених (і не тільки гуманітаріїв), можна вважати в якомусь ступені переломним щодо цього, то тенденції розвитку сучасної освіти, що проявилися на рубежі тисячоріччя, самим безпосереднім образом будуть позначатися (і вже позначаються) і на зміні основних педагогічних понять, категорій, закономірностей і взаємозв'язків, а, отже, і на зміні педагогіки як науки в цілому.У зв'язку з тим, що тенденції, що проявляються в загальносвітовому просторі, не завжди збігаються з тенденціями, що проявляються в нашій країні, а в деяких випадках вони мають прямо протилежну спрямованість, виникає необхідність їхнього окремого розгляду. Почнемо з розгляду загальносвітових, загальцивілізаційних тенденцій, характеризуючи щораз спрямованість й особливості їхнього прояву в нашій країні.

  • Поява нового мислення, усвідомлення нової ролі й місця людини у світі. Ця тенденція зв'язана, насамперед, зі зміною критеріїв, по яких судять про багатство й могутність окремих країн. Якщо в усі попередні віки такими критеріями були, як мінімум, просторість контрольованих територій, озброєність і кількісний склад армії, то в цей час основним критерієм могутності є кількісне і якісне володіння новими технологіями і їхня швидкість розробки, а вони, у свою чергу пов'язані з рівнем розвитку науки, із числом учених, здатних розробити нові підходи й технології Отже, вкладення в освіту сьогодні - це не витрати, а інвестиції, здатні дати досить швидкий економічний ефект. Ті країни, які розуміють це, досить швидко виходять на передові рубежі прогресивного розвитку (Японія, Південна Корея). На жаль, до нашої країни це не відноситься повною мірою.
  • Інтенсивний розвиток наук про людину. Історія розвитку науки й наукових відкриттів показує, що первісні відкриття робилися в області математики (абстрактних величин), потім у фізику, астрономії, хімії, географії (неживі об'єкти природи), де закономірні зв'язки й залежності носять прямий лінійний характер. XX століття - вік відкриттів в області біології (живі об'єкти природи). Учені пророкують, що наступне століття буде століттям відкриттів в області психології, педагогіки, гуманітарні й соціальних наук.
  • Зміна соціально-політичної ситуації у світі. "Дорослішання" людства, що виражається в зміні принципів вирішення конфліктних ситуацій: принцип сили ("меншина підкоряється більшості") поступово заміщається принципом консенсусу (доти, поки хоч один учасник переговорів не буде готів прийняти на себе добровільну згоду, переговори будуть тривати), принаймні, при вирішенні глобальних світових проблем. Це у свою чергу приводить і до зміни принципів взаємодії й взаємин дорослих і дітей."Глобалізація" світу й полікультурний характер комунікацій позначає зміну сприйняття світу в цілому. Якщо в попередні часи й епохи окрема людина могла все життя прожити в порівняно замкнутому й обмеженому територіальному просторі, то виникнення міжнародних корпорацій, авіалайнерів, що дозволяють за лічені години перетинати континенти й океани, комп'ютерного інтернет-зв'язку перетворює світ по образному вислову ЮНЕСКО в "глобальне село", що приводить до дуже інтенсивного розвитку процесів світової інтеграції.
  • Лавиноподібне наростання інформації й зміна засобів комунікації. Сторіччя назад людина у процесі своєї освіти отримувала знання, яких вистачало на все її життя. Зміна інформації йшла вкрай повільно. Сьогоднішній час визначається як час інформаційного бума, інформаційного вибуху. Інформація старіє, не встигаючи дійти до свого споживача. Особливо це відноситься до науково-технічної, професійно орієнтованої інформації. Звідси виникає проблема відбору змісту освіти.
  • Необхідність постійно доучуватися, переучуватися, змінювати своє життя.
  • Зростання освітнього рівня населення й освітнього цензу.
  • Освітні системи є джерелом культурного та суспільного капіталу і мають допомогти навчанню демократії та справедливості. Такі цінності як рівність можливостей, відповідальна свобода, шанування інших та інакших, захист слабших, визнання різноманітності відповідають сучасному розумінню демократичного ідеалу. Тому якість і рівність в освіті - це два пріоритети освітньої політики початку XXI століття. Вони декларуються педагогічними філософіями та ідеологіями і так чи інакше знаходять втілення в освітній політиці усіх демократичних країн. Ці дві вимоги є невід'ємними складовими головного напряму вдосконалення освіти в країнах молодої демократії, який має загальну назву - демократизація. Якість освіти є загальновизнаним пріоритетом змін у системі сучасної освіти. Справу ускладнює той факт, що якість освіти також є неоднозначним поняттям. Уявлення про неї варіюються в залежності від культурної традиції, рівня цивілізованості країни, її включення в сучасні глобалізаційні процеси. Тому, виходячи з сучасних вимог до демократичної освіти та критеріїв освіченості, у перехідних суспільствах пропонується насамперед змістити центр ваги з пошуків оптимальних уніфікованих критеріїв, придатних для системи адміністративного контролю, до диференційованих критеріїв освітньої політики. Протягом багатьох десятиліть термін "якість" був співзвучний з поняттям "інтелектуальна перевага", яке визначалося часткою випускників, які вступають до престижних університетів, або кількістю перемог на міжнародних змаганнях. Сьогодні якість означає новий зміст освіти, насамперед, те, що студенти здобувають компетентності, необхідні для професійної роботи і повсякденного життя в умовах інформаційного суспільства. Школа чи ВНЗ, які здатні мотивувати молодих людей до здобуття компетентнісних знань, і пропонують своїм випускникам реальні перспективи працевлаштування можуть вважатися більш високоякісними, ніж ті, які лише надають знання. Якщо за важливий показник якості взяти обов'язок навчальних закладів навчати найбільш важливим компетентнісних знанням і навичкам, то тоді визначення і добір останніх постає одним із найбільш складних завдань освітньої політики, спрямованої на підвищення якості освіти. Наступним пріоритетом є егалітарність освіти (від французького egalite - рівність). Ідея рівності освітніх можливостей трактується як обов'язкова складова демократичного і справедливого ладу, що є спільним надбанням і загальновизнаною цінністю європейської цивілізації. Схвалена в усьому демократичному світі, егалітарна ідея стверджує, що кожна дитина, незалежно від її вроджених здібностей, сімейних і суспільних обставин, має право на загальну освіту. В останні роки ця ідея одержує переконливу підтримку в двох її видозмінах: по-перше, як вимога доступності освіти; по-друге, як рівність можливостей.Показником успіху в досягненні першої мети до певної міри є відсоток від загальної кількості населення, що отримує освіту різних рівнів - аж до найвищого, а мірилом прогресу в реалізації другої мети є залежність формальних освітніх досягнень від соціального чи професійного походження людей. Від освітньої політики урядів і громад нині чекають, щоб вона створювала однакові можливості для отримання освіти всім громадянам, враховувала різнотипність уподобань і культур, погоджувала справедливість у наданні освітніх послуг з їх якістю. Можна зауважити, що на сьогоднішній день прогрес у сфері демократизації освіти (підвищення рівня її доступності) випереджає прогрес у галузі дійсної рівності можливостей. Слід при цьому враховувати, що якихось єдиних, загальноприйнятих критеріїв доступу до освіти не вироблено, особливо з урахуванням її якості. Ще складнішими є інтерпретації принципу рівних можливостей: і як соціальної цінності загалом, і в її застосуванні до системи освіти.



  • Добрий ранок!
  • Сьогодні ми продовжуємо працювати над нашим модулем.

Тема. Освіта в інформаційному суспільстві.

  • Однією з найважливіших особливостей нашого часу є перехід країн світу від індустріального до інформаційного суспільства. Об’єм знань, що породжується світовою спільнотою, подвоюється кожні два-три роки.
  • «Людина сьогоднішнього дня постійно взаємодіє з0величезним потоком інформації. Теперішнє суспільство називають інформаційним. В інформаційному суспільстві найважливішим продуктом людської діяльності стає виробництво, експлуатація та використання знань, його головною цінністю стає інформація. Сьогодні_люди розуміють, що жодну серйозну економічну, соціальну, технічну задачу неможливо_успішно вирішити без переробки значних обсягів інформації».
  • Тому в сучасному інформаційному суспільстві необхідні вміння здобувати, критично осмислювати та використовувати інформацію, що передбачає оволодіння інформаційними технологіями.Базисом глобального процесу інформатизації суспільства є інформатизація освіти, яка повинна випереджати інформатизацію інших напрямів суспільної діяльності, оскільки саме тут формуються соціальні, психологічні, загальнокультурні і професійні підвалини для інформатизації суспільства.
  • Система освіти повинна забезпечити здатність людини до самоосвіти, сформувати вміння самостійно орієнтуватися в накопиченому людством досвіді, забезпечити набуття вмінь використання інформаційно-комунікаційних технологій для розв’язання поставлених задач, усвідомлення можливостей їх використання Розв’язувати ці актуальні проблеми педагогіки покликані нові особистісно-орієнтовані педагогічні та інформаційні технології. Саме інформаційно-комунікаційні технології дозволять найбільш ефективно реалізувати можливості, що закладені в нових педагогічних технологіях. Результатами інформатизації освіти мають бути: розвиток інформаційної культури людини (комп'ютерної освіченості); розвиток змісту, методів і засобів навчання до рівня світових стандартів; скорочення терміну та підвищення якості навчання і тренування на всіх рівнях підготовки кадрів; інтеграція навчальної, дослідницької та виробничої діяльності; удосконалення управління освітою; кадрове забезпечення усіх напрямів інформатизації України шляхом спеціалізації та інтенсифікації підготовки відповідних фахівців.
  • Визначення поняття "інформаційне суспільство" є доволі дискусійним в наукових колах. Як правило науковці намагаються окреслити основні, фундаментальні ознаки такого суспільства.
  • Здебільшого, суспільство вважається інформаційним, якщо:
  1. Будь-хто, будь-де й у будь-який час можуть одержати за відповідну плату чи безкоштовно на основі автоматизованого доступу і систем зв'язку будь-яку інформацію і знання, необхідні для їхньої життєдіяльності і рішення особистих і соціально значущих задач.
  2. У суспільстві виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивіду, групі чи організації сучасна інформаційна технологія.
  3. Існують розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів у обсязі, необхідному для підтримки науково-технологічного й соціально-історичного прогресу, що постійно прискорюється.
  4. Відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва та керування.
  5. Здійснюються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких є розширення сфери інформаційної діяльності та послуг.
  • Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007 — 2015 роки». В серпні 2007 року був прийнятий План заходів з виконання завдань цього закону (Розпорядження КМУ від 15.08.2007 № 653-р). Стратегія розвитку «інформаційного суспільства» в Україні лишилася невизначеною. Більше того, продовжують бути чинними зазначені вище закони про інформатизацію України.

У Законі вказано що розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики.Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, названі:

  • прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя;
  • забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
  • створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.
  • Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, визначені:
  • надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок із використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;
  • створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства.
  • Найважливіші задачі інформатизації освіти:
  • підвищення якості підготовки фахівців на основі використання в навчальному процесі сучасних інформаційних технологій;
  • застосування активних методів навчання, підвищення творчої та інтелектуальної складових навчальної діяльності;
  • інтеграція різних видів освітньої діяльності (навчальної, дослідницької і т.п.);
  • адаптація інформаційних технологій навчання до індивідуальних особливостей того, кого навчають;
  • розробка нових інформаційних технологій навчання, що сприяють активізації пізнавальної діяльності того, кого навчають, і підвищенню мотивації на освоєння засобів і методів інформатики для ефективного застосування в професійній діяльності;
  • забезпечення безперервності і наступності в навчанні;
  • розробка інформаційних технологій дистанційного навчання;
  • удосконалювання програмно-методичного забезпечення навчального процесу;
  • впровадження інформаційних технологій навчання в процес спеціальної професійної підготовки фахівців різного профілю.
  • Сучасні інформаційні технології є основою процесу інформатизації освіти, реалізація якого припускає:
  • поліпшення якості навчання за допомогою більш повного використання доступної інформації;
  • підвищення ефективності навчального процесу на основі його індивідуалізації та інтенсифікації;
  • розробку перспективних засобів, методів і технологій навчання з орієнтацією на розвиваючу, випереджальну і персоніфіковану освіту
  • досягнення необхідного рівня професіоналізму в оволодінні засобами інформатики та обчислювальної техніки;
  • інтеграцію різних видів діяльності (навчальної, учбово-дослідницької, методичної, наукової, організаційної) у рамках єдиної методології, заснованої на застосуванні інформаційних технологій;
  • підготовку учасників освітнього процесу до життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства;
  • підвищення професійної компетентності і конкурентноздатності майбутніх фахівців різних галузей;
  • подолання кризових явищ у системі освіти.

Інформатизаціядасуспільства та комп’ютеризація усіх сфер людської діяльності стали провідними тенденціями світового розвитку. Інформаційно-комунікаційні технології все більше проникають в різні сфери0життя, науки, освіти, виробництва, що вимагає відповідних знань та вмінь їх використовувати і цілеспрямованого формування інформаційної культури. Одним із важливих кроків0модернізації освіти є підготовка учнів до швидкого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями роботи, формування в них інформаційної культури. Але0відповідно, щоб сформувати інформаційну культуру в учнів, учитель і сам мусить володіти такою культурою. Учитель постійно працює з масивами інформації, що в сучасному суспільстві збільшуються шаленими темпами. Дати правильну дидактичну оцінку інформаційної продукції здатна лише інформаційно грамотна особистість, тому закономірною є необхідність підготовки вчителів до оволодіння педагогічними технологіями формування інформаційно грамотної особистості в сучасному постіндустріальному суспільстві, а для цього вони самі мають володіти високим рівнем інформаційної культури.

  • Базуючись на дослідженнях Р. С. Гуревича, О. П.Єршова, М.І.Жалдака, С. Д. Каракозова, ми виділяємо такі складники інформаційної культури:

• інформаційна_компетентність: здатність забезпечити собі вільний доступ до інформації, створити і розповсюдити власну інформацію, ефективно використати знання в розв’язанні різних проблем; • інформаційний ціннісно-змістовий компонент: система особистісно значущих і особистісно цінних устремлінь, ідеалів, переконань, поглядів, позицій у галузі інформаційних процесів; • інформаційна рефлексія: відслідковування цілей, процесу та результатів своєї діяльності0з присвоєння інформаційної культури, осмислення вчителем власного рівня інформаційної грамотності і компетентності; • інформаційна культуротворчість: готовність вчителя до виконання культуротворчої ролі як стосовно присвоєння культури, так і створення нових форм культури.





  • Добрий день,сьогодні у нас з Вами остання зустріч.

Тема нашого обговорення: освіта України в контексті Болонського процесу

  • Конкурентність країн у сучасному світі все менше визначається наявністю природних ресурсів,дешевизною робочої сили, а все більше утверджується за рахунок якості людського потенціалу, яка в свою чергу залежить від якості наданих державою знань,забезпечивши рівний доступ до них усім її громадянам. Головним засобом перетворення людського потенціалу на якісний людський капітал є вища освіта,що відповідає потребам суспільства та ринку праці,дозволяє сформувати в кожній людині здатність швидко адаптуватися до сучасних соціально-економічних реалій та забезпечувати собі належну якість життя.
  • Світовий досвід свідчить, що чим вищим є рівень освіти населення,тим краще живуть люди,тим досконалішими є демократичні інститути. Успіху досягає та країна, де освіта й наука є реальними пріоритетами державної політики.З часу здобуття Україною незалежності її інтеграція до Європейського Союзу стала для неї одним з головних політичних та економічних пріоритетів. Пояснення такого вибору України дуже просте — на сьогоднішній день Європейський Союз відіграє визначну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту у різних сферах — економічній, політичній та військовій.
  • Отже, євроінтеграційні прагнення України — це бажання стати розвиненою, демократичною країною з пануванням зако¬нів, повагою прав і свобод людини ринковою, конкурентноспроможною економікою. Однак, відсутність суспільного консенсусу щодо напрямків та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС.
  • Болонський процес — це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, який базується на системі заходів європейських державних установ ( рівня міністерств освіти),університетів,міждержавних та громадських організацій, які мають стосунок до вищої освіти,спрямованих на досягнення цілей,сформульованих у Болонській декларації.зміни освітніх програм і потреб.

Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS — European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо; увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

  • На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний; полісуб’єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий. Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім, з урахуванням усіх «за» і «проти» для країн, які прагнуть до економічного і суспільного розвитку і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.Болонський процес або Болонська реформа (Bologna process) - це міжурядова європейська реформа, що має на меті створення Європейського простору вищої освіти (EHEA) до 2010 року. Фундаментальними засадами цього простору є, взаємовизнання освітніх ступенів і кваліфікацій, прозорість (зрозумілість дипломів і ступенів через створення спільної триступеневої структури освіти) і європейська співпраця у сфері гарантії якості освіти.
  • Незвичайність Болонського процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 47 країнами, що беруть у ньому участь у співпраці з численними міжнародними організаціями,включно з Радою Європи.
  • Передісторія Болонського процесу сягає 1954 року, коли у Парижі держави-члени Ради Європи підписали Європейську культурну конвенцію, в якій було наголошено на необхідності запровадження полiтики спiльних дiй, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Конвенція наголошувала на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них європейської культури.
  • Болонський університет, найстарший університет в Європі, не випадково став ініціатором міжурядової міжнародної реформи у 1999 році. Тринадцять років до того, у 1986, цей навчальний заклад виступив із пропозицією створення Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), яка була розроблена і остаточно підписана в Болоньї у 1988 році, з нагоди урочистого святкування 900-річчя Болонського університету.Європейська співдружність і європейська вища школа пройшли майже піввіковий шлях до прийняття Болонської декларації. Уже в сімдесятих роках минулого століття в Європі починає напрацьовуватися політичний консенсус щодо нової ролі вищої освіти, особливо в професійній її компоненті, на європейському ринку праці, який поступово об'єднується в один великий простір. Формування Європейського простору вищої освіти, зближення його цілей, стандартів, моделей стали адекватною відповіддю вищої школи на зростаючу конкуренцію у світі, особливо з північноамериканським регіоном (США, Канада). Одночасно з політичним об'єднанням країн Європи в ЄС напрацьовувалася концепція створення єдиного європейського освітнього і наукового простору.
  • В основі цього інтеграційного процесу, що став передісторією Болонського процесу, лежать три важливі документи:

1. Велика хартіяуніверситетів(Magna Charta Universitatum). 2. Ліссабонська конвенція (Ліссабон, 1997 р.). 3. Сорбоннська декларація (Париж, Сорбонна, 1998 р.). Болонський процес завдячує своєю назвою так званій Болонській декларації, яка була підписана 19 червня 1999 року і італійському місті міністрами вищої освіти 29 європейських країн. З цього моменту починається офіційна історія реформи, кінець якої було зафіксовано 2010 роком.

  • У „Болонській декларації” було визначено основні цілі реформи і порядок її розвитку. Болонський процес розвивається через „програми дій”, що затверджуються на міжнародних міністерських Конференціях кожні два роки. Болонський процес у своєму розвитку пройшов такі етапи:
  • 1) Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.
  • 2) Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. Головні рішення цього саміту такі: країни знову підтвердили свою позицію щодо цілей, визначених Болонською декларацією; учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та національних студентських спілок Європи (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської комісії та висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації.На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, аспекти транснаціональної освіти).
  • 3) Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18–19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах – учасницях Болонського процесу – має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня “бакалавр”, не менше 5 років – для отримання рівня “магістр” і не менше 8 років для отримання вченого ступеня “доктор філософії”. Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини. Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на усьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву “Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance - ENQA)”. Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності – дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Важливо, що з урахуванням цих нових рішень до Болонської співдружності разом з іншими шістьма країнами було прийнято і Росію (отже, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи). Зрозуміло, що з огляду на глибокі традиції російської освіти і науки Російській Федерації буде непросто відмовитися від багатьох переваг своєї системи, наприклад від двох вчених ступенів, в перспективі – від Вищої атестаційної комісії як державного органу контролю за стандартом наукових ступенів та ін.
  • 4)19-20 травня 2005 р.в Бергені(Норвегія) міністри освіти на черговій зустрічі вирішили прийняти заяви на вступ до Болонського процесу від 5 країн, серед яких була й Україна ( всього 45 країн).
  • 5)16-19 травня 2007 р.у Лондоні до Болонського процесу приєдналася Чорногорія (всього 46 країн).На конференції міністри обговорювали досягнутий прогрес у створенні Європейського простору вищої освіти з часу зустрічі у Бергені.У документі були сформульовані такі пріоритети на 2009 рік:мобільність,соціальний вимір,збір інформації,можливість працевлаштування студентів.
  • 6)28-29 квітня 2008 р у містах Льовен та Льовен –ля-Ньов було підписано відповідне комюніке Бельгійського саміту, мета якого полягала у здійсненні огляду досягнень Болонського процесу та визначення пріоритетів розвитку Європейського простору вищої освіти у новому десятилітті.На наступне десятиріччя було визначено такі провідні напрями діяльності:соціальний вимір: рівний доступ та завершення навчання;ціложиттєве навчання;працевлаштованість;центроване на студентові навчання та викладацька місія вищої освіти;освіта,дослідницька діяльність та інновації;міжнародна відкритість;мобільність;збирання даних;багатовимірні засоби забезпечення прозорості;фінансування.
  • 7) 26-28 квітня 2012 р. відбулася Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики (Румунія), під час якої обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти.

За результатами зустрічі міністрами підписано Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти" . Учасники Конференції передали керівництво Секретаріатом Болонського процесу Республіці Вірменія. 26 квітня Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. У 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу відбудеться в Єревані.

  • Пропозиції,сформульовані в Болонській декларації ,зводяться до наступних ключових позицій:
  • 1. Введення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести два цикли навчання. Перший триває, зазвичай, від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
  • 2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах.

За основу рекомендується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

  • 3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
  • 4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачаються зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.
  • 5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування задля користі усієї Європи. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.
  • 6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.
  • 7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв'язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями.
  • 8. Забезпечення тісніших зв'язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.
  • 9. Зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. В свою чергу Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.

Євроінтеграційні процеси охоплюють сьогодні не лише систему вищої освіти. Підбиваючи підсумки роботи Форуму міністрів освіти європейських країн «Школа XXI століття: Київські ініціативи», Міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник назвав сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них. «Перший напрям. Найвища освіта – це дошкільна освіта. Дошкільна освіта стає першим кроком до благополуччя нації. Практично у всіх країнах освітні реформи розпочинаються з довкілля.. Вона стала пріоритетною і в діяльності нинішнього Уряду України.Другий напрям, за словами Дмитра Табачника, є історія: «Historia est magistra vitae. Цю мудрість римлян важко заперечувати. На жаль, як учителька, вона має неслухняних учнів. Наша спільна історія дає можливість і надію збудувати Європу без розділових ліній. Саме так і називається проект 3-В Ради Європи: «Спільна історія без розділових ліній». Історія має гоїти рани минулого і об’єднувати для майбутнього. Четвертим напрямом визначено мовне питання, п’ятим – інформаційно-комунікативні технології, шостим – розвиток міжнародних партнерських зв’язків навчальних закладів, сьомим – підготовка вчителів.

  • Таким чином,з часу підписання Болонської декларації європейське освітнє співтовариство живе під знаком Болонського процесу, суть якого полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Європейським простором вищої освіти,яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування.

Індивідуальні заняття

  • ВЛИВ ОСВІТИ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ ПОСТІЙНИХ ЗМІН
  • З самого початку ХХІ століття висувало нові, раніше невідомі завдання перед сучасним суспільством. Між людиною і освітою існує тісний взаємозв’язок, а и це означає, що освіта постала перед новими вимогами часу, які покликані створити освітні можливості, які готуватимуть особистість до життя в динамічному, інформаційному суспільстві.
  • Головні аспекти соціального розвитку ХХІ століття:
  • • Динамічність;
  • • Технологічність та інформаційність;
  • • Інтегративність;
  • • Нестабільність, висока ступінь соціальних, економічних та екологічних ризиків.
  • В останні роки в Україні відбуваються серйозні соціальні й економічні зміни, які впливають безпосередньо на розвиток освіти. Тому для розв’язання ключових проблем самовизначення особистості в суспільстві в сучасному суспільстві, потрібно спиратись на досвід освіти західних країн, адаптуючи його до національного ґрунту, паралельно долаючи недоліки системи освіти, які послаблюють конкурентоспроможність нашої країни.
  • Сучасний розвиток національної системи освіти України повинен відповідати вимогам європейського освітнього простору. Фундаментальною проблемою сучасної освіти є підготовка людини до життя у суспільстві постійних змін, а сама освіта повинна набувати випереджального безперервного характеру.
  • В. Андрущенко наголошує «Україна, як власне і весь світ, перебуває в очікуванні нової епохи і одночасно намагається відшукати соціальну, економічну та науково-технологічну платформу виживання, нову парадигму підготовки людини до життя, яка б забезпечила не лише адаптивне ставлення до дійсності, але й розвиток самої дійсності у відповідності до людських вимірів життя, продиктований ідеалами ХХІ століття».
  • Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дає змогу, виділити певні фактори, які впливають на освіту і безпосередньо на формування образу людини. А так як освіту не можна розглядати поза зв’язком із суспільством то на сьогодні вона повинна робити відповіді на виклики розвитку цивілізації, а саме:
  1. необхідністю забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь людей;
  2. здатністю жити і діяти інтенсивному світі, нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не тільки громадянином країни, а й громадянином світу;
  3. розумінням того, що людина це найвища цінність, відповідно до своїх природних здібностей, що лише її здібності зможуть забезпечити високий демократизм суспільства;
  4. виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у глобалізованому, інформаційному суспільстві.
  • Таким чином, українська освіта повинна бути орієнтована на формування компетентної особистості яка має рівний доступ до якісної освіти, щоб бути конкурентоздатною на світовому ринку праці.

Виклики суспільства вимагають нового формату освіти, нових освітніх стратегій, які формують спроможність людини бути адекватною і темпам суспільних змін. Найбільш ефективними в цьому напрямку виявилась стратегія освіти протягом життя. Зміст освіти протягом життя передбачає перехід від традиційних процесів накопичення знань до випереджувального відображення проблем суспільства, до вміння саморегулювання людиною рівня своїх знань у відповідності до вимог сьогодення, до активного перетворення людиною себе і своїх знань, до створення власної індивідуальної системи освіти. Освіта протягом життя виступає як умова всебічного розвитку особистості, збагачення її творчого потенціалу і можливостей, реалізації здібностей, набуття компетенції, удосконалення отриманих знань, вмінь, навичок. Освіта протягом життя є інтегральним елементом життя людини, коли поєднуються базове, додаткове навчання та самоосвіта. и

  • На думку, Б.С. Гершунського суспільство стає дедалі більш людиноцентриським. Індивідуальний розвиток особистості за таких умов є, з одного боку, основним показником прогресу, а з другого - головною передумовою подальшого розвитку суспільства. І тільки країна, яка забезпечує пріоритетний розвиток системи освіти, зможе претендувати на гідне місце в світовому співтоваристві, бути конкурентоспроможною.
  • Глобалізація, один із викликів, який вимагає від людини бути готовою змінюватись та пристосовуватись до потреб ринку праці, отримувати та аналізувати інформацію, швидко приймати рішення, вміло оперувати технологіями та знаннями, щоб задовольнити потреби інформаційного суспільства.
  • Таким чином, інформаційне суспільство змінює стиль і спосіб людського життя. Зростає значення інформації, посилюється роль засобів масової комунікації, змінюється процес підготовки людини до життя, характер освіти і виховання.

В інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою продуктивною силою. Відповідно це вимагає від суспільства в цілому, а також окремої людини, вміння застосовувати все нові і нові знання, набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності. «Людина сьогоднішнього дня постійно взаємодіє з величезним потоком інформації. Теперішнє суспільство називають інформаційним. В інформаційному суспільстві найважливішим продуктом людської діяльності стає виробництво, експлуатація та використання знань, його головною цінністю стає інформація. Сьогодні люди розуміють, що жодну серйозну економічну, соціальну, технічну задачу неможливо_успішно вирішити без переробки значних обсягів інформації».

  • Підсумовуючи вище сказане, можемо стверджувати, що інформаційне суспільство піднімає питання якості людського потенціалу, її рівня освіченості і культури.м

В Україні предметне поле досліджень у межах проблематики «інформаційне суспільство» тільки формується. За останні роки сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства.

  • Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, названі:

– прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя; – забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості; – створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля. – основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні, зокрема, визначені: – надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок із використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки; – створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства. Отже, система освіти України повинна забезпечити здатність людини до самоосвіти, сформувати вміння самостійно орієнтуватися в накопиченому людством досвіді, забезпечити набуття вмінь використання інформаційно-комунікаційних технологій для розв’язання поставлених задач, усвідомлення можливостей їх використання

  • На даний час в Україні виявляються наступні тенденції розвитку системи освіти :

– формування системи безперервної освіти як універсальної форми діяльності, спрямованої на постійний розвиток особистості протягом усього життя – створення єдиного інформаційного освітнього простору; – активне впровадження нових засобів і методів навчання, орієнтованих на використання інформаційних технологій; – синтез засобів і методів традиційної і комп’ютерної освіти; – створення системи випереджальної освіти.

  • Сучасний розвиток світу вимагає від особистості постійно підвищувати свої професійні якості, застосовувати передові педагогічні та інформаційно-комунікаційні технології у своїй професійній діяльності, успішно розв’язувати як загальнокультурні, так й освітні задачі, направлені на навчання, розвиток та виховання активних членів суспільства знань.

Пошук нової парадигми влаштування світу, яка потребує глобалізації знань і наукових досягнень, стає передумовою виникнення наступної фази розвитку людства, пов’язаної з появою інформаційного суспільства та його найдосконалішої форми – суспільства знань. Суспільство XXI століття цілком слушно називають «суспільством знань»,бо саме знання визначають і матеріальне, і духовне життя. Самі знання постійно примножуються, і людина, природно, витрачає все більше часу для набуття знань. Суспільство знань – це такий рівень розвитку суспільства, коли основним джерелом його розвитку стає спроможність до постійного розширення знань, які перетворюються на фактор розуміння основних проблем розвитку суспільства та їх технологічного рішення. В центрі такого суспільства стоїть освіта і наука, високий рівень розвитку людського капіталу. Людські знання стають головною продуктивною силою сучасного суспільства, відбувається формування особистості, яка володіє сучасними освітніми можливостями, завдяки яким їй вдається досягати поставлених цілей у своїй життєдіяльності.т Сьогодні найбільшим ресурсом зростання країн є знання. Наукові інновації, їх впровадження, творення та поширення нових знань через сучасні інформаційні технології забезпечують нагромадження капіталу . ХХІ століття вимагає в Україні створювати необхідні умови – інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, які б сприяли формуванню особистості здатної до сприйняття і творення змін, вільної, гідного громадянина своєї держави. В сучасному динамічному суспільстві знання постійно примножуються, вища освіта стає все більше обов’язковим етапом розвитку особистості. Держави, які проводять таку освітню політику, цим самим створюють необхідні передумови для застосування нових науково-інформаційних технологій, ефективність використання яких залежить від рівня освіченості людини. В Україні одним із найважливіших завдань удосконалення системи освіти є виведення освіти на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних та організаційних засад.

  • Як зазначено в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021р.: модернізація освітньої системи нині є суспільною потребою та фундаментальною умовою інтеграції України до Європейського інтелектуального простору.

Метою Національної стратегії є: – підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки; – забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними здібностями, потребами на основі навчання протягом життя.

  • Але водночас, адаптуючись до європейських освітніх вимог, головною умовою розвитку освіти в Україні є збереження її національних особливостей та інтересів, метою якого є створення необхідних умов для самовизначення і самореалізації особистості.

Безперечно, в умовах, коли швидко змінюється світ, людина також повинна постійно бути готовою до оновлення, накопичення нового соціального та життєвого досвіду, що має сприяти самореалізації. Таким чином, стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної ии цивілізації, що забезпечить стійкий рух та розвиток України в першій чверті XXI століття, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір. Якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства.

  • Стратегічними завдання реформування освіти в Українській державі є:

1. Відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави. 2. Виведення освіти в Україні на світовий рівень шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. 3. Подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів. 4. Формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти

  • Освіта – один з найдавніших соціальних інститутів, викликаний потребами суспільства відтворювати й передавати знання, уміння, навички, готувати нові покоління до життя. Формувати суб’єкти соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних потреб, що стоять перед людством.
  • Отже, освіта закладає ту світоглядну основу, дозволяє не просто сприймати світ, а й знаходить своє місце в швидкозмінному житті. Вона може перетворитися на фактор успішної інтеграції України в європейський освітній простір.Освіта ХХІ століття – це освіта для відповідальної особистості,здатної до самоосвіти і саморозвитку, яка вміє критично мислити, працювати з різноманітною інформацією. Але головною особливістю людини сучасного суспільства є її здатність використовувати набуті знання і вміння для розв’язання проблем, прагнення змінити на краще своє життя і розвиток своєї країни.Саме підготовка самостійної, компетентної, конкурентоспроможної особистості, здатної до самовизначення – є головним завданням сучасної освіти України.

Сучасна система освіти та виховання також розвивається в умовах інформаційного суспільства і є його частиною. Необхідно зазначити, що сьогодні навчальний процес інтенсивно стимулює дітей та підлітків до використання інформаційно-комунікативних технологій під час навчання. Інколи діти сідають за комп´ютер раніше, ніж навчаються писати та читати. В школах, технікумах, вищих навчальних закладах вивчання інформатики є обов´язковим. Діти отримують численні завдання з інших предметів, які тим чи іншим чином пов´язані з інформаційно-комунікативними технологіями. Пошук потрібної інформації ведеться вже не в бібліотеках, а в Інтернеті. Більшість робіт потребує оформлення за допомогою комп’ютера. Усі розрахунки виконуються з використанням відповідних електронних програм. Дітей все менше цікавить реальне життя. Реальне спілкування з друзями підміняється віртуальним. Діти менше грають у спортивні ігри, надаючи переваги комп’ютерним. Театри, книги та музеї взагалі майже не цікавлять підростаюче покоління, адже набагато цікавіше знайти розвагу, сидячи перед монітором. Можливо на перший погляд небезпека непомітна, але результатом є зміни в інтересах, моральних цінностях, стосунках, навіть погіршення здоров´я, як психічного, так і фізичного. Що ж може зробити система освіти для протистояння негативному впливу інформаційно-комунікативних технологій на особистість людини? Звичайно не можна забороняти дітям користуватися вищевказаними технологіями, але треба намагатися обмежувати це користування певною мірою. Можна запропонувати наступні види дій в цьому напрямку: Починати роботу в даному напрямку з батьків - пояснювати, що вони мають контролювати кількість часу, який їхня дитина проводить перед комп’ютером. Не спрямовувати освітній процес таким чином, щоб володіння інформаційними технологіями випереджало оволодіння знаннями природним чином, тобто не привчати дітей до комп´ютерів з пелюшок, а спершу навчити їх читати, писати та рахувати. Якщо відбуватиметься навпаки, то результат буде сумним, адже відомо, що у «високотехнологічних» Сполучених Штатах Америки дуже велика кількість громадян має жахливі навички письма, адже користування комп´ютером є основою основ життя американців. Організовувати різноманітні виховні заходи (відвідування музеїв, театрів, екскурсій), зацікавлювати дітей культурою та мистецтвом. Організовувати спортивні заходи, конкурси та змагання. Стимулювати інтерес до читання. Створювати різноманітні клуби за інтересами для реального спілкування. Все це сприятиме тому, щоб відірвати дитину він монітору та не допустити втрати особистості у віртуальному світі. Я вважаю, що вплив інформаційних технологій на людські взаємовідносини має як негативні, так і позитивні сторони, але з точністю можна сказати одне - інформаційне суспільство розвиває особистість у своєму власному напрямку. Серед позитивних моментів впливу інформаційних технологій на взаємовідносини людей можна виділити наступні: Спрощення способу знайомства, так як можливість знайомитися через Інтернет, по суті, є більш доцільною, ніж інші способи, оскільки на відповідних сайтах спілкуються люди, які мають однакову мету - познайомитися, а під час знайомства «на вулиці» така взаємна мета, як правило відсутня; доступність знайомства для людей з обмеженими можливостями. Інвалідам важко знайти свою половину і саме Інтернет дає широкі можливості знайти собі подібного; Інтернет надає можливість відчувати себе більш вільно людям, які мають певні комплекси, яким важко завести реальне знайомство зі сторонньою людиною; в реальному житті часто дуже важко знайти однодумців в якому-небудь питанні, а Інтернет надає цю можливість за допомогою тематичних форумів. Реальна інформаційна користь під час навчальної та наукової діяльності. До негативних моментів можна віднести наступне: Доступність віртуальних контактів призводить до зниження цінності кохання та відносин, кохання підміняється сексом, що підтверджується відсотковим співвідношенням людей у мережі, які шукають серйозних відносин або випадкових зв’язків. Небезпека надмірного занурення у віртуальний світ, що змінює структуру особистості, впливає на психіку, здоров’я та спосіб життя. Завданням системи освіти є не допустити підміни реального життя віртуальним, втрати моральних цінностей та деструкції особистості.--Чмиркова Тетяна Володимирівна (обговорення) 00:06, 6 вересня 2014 (EEST)

Консультації

Ознайомилась. Дякую. --Мелентьєва Тетяна Павлівна (обговорення) 08:16, 27 липня 2014 (EEST) --Радченко Ірина Василівна (обговорення) 18:39, 27 липня 2014 (EEST) --

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Тематична дискусія на сторінці Проблеми сучасного уроку біології у Вашому розділі. --Герасименко Наталія Вікторівна, ст. викладач кафедри ІКТ СОІППО (обговорення) 14:36, 27 травня 2014 (EEST)


Доцільність професійного спрямування учнів при фізики та астрономії

Проведення та перевірка модульного контролю