Особистісно-зорієнтоване навчання у системі шкільної освіти

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Назва статті

Особистісно-зорієнтоване начання в системі шкільної освіти.Дар'янко ніна Олександрівна

Автор (посилання на сторінку користувача)

Дар'янко Ніна Олександрівна

Анотація статті

Нині одним із пріорітетних завдань є реалізація на практиці особистісно-зорієнтованого підходу в освіті.Його суть полягає в тому, щоб розглянути учня в системі освіти не засобами. а метою освіти, тобто він має стати суб'єктом навчання, виховання й розвитку. Сьогодення саме й націлює школу на формування ініціативної і самостійної особистості, наділеної творчою уявою, ініціативним мисленням.Освіта сьогодні спрямована на умови демократії, ринку, нових наукових інформаційних технологій. Місія ж школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й накреслити орієнтири власного майбутнього. І щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, саме життя.Саме такий орієнтир, що обумовлюється особливостями сучасного навчально-виховного процесу, спрямовує діяльність на вибір інноваційних форм і методів навчання, в основі яких підготовка молодої людини до громадянської активності в суспільстві, усвідомлення своєї національної належності, відчуття причетності до національної спільності, ім'я якій - український народ.Особистісно-орієнтоване навчання і дозволяє кожному учневі на підставі власних здібностей, нахилів, інтересів, суб'єктивного досвіду реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності. поведінці.Дар'янко Н.О.

Ключові слова

Осбистісно-зорієнтоване навчання.Освіта.Континцум навчання. Самовиховання.Моральні цінності.Орієнтовний розвиток особистості. Соціокультурноадекватність ціннісних систем.Технології колективно-групового навчання.

Постановка проблеми

Змінився час, змінюються і вимоги до людини, її освіченості. Даючи базові знання учням в школі, треба навчити дітей вчитися упродовж життя, використовувати здобуті знання у практичному житті. Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, пропонувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Тому орієнтиром змісту освіти є розвиток особистості .

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У певному сенсі особистісно - зорієнтованими були й усі існуючі до сьогодні методики, оскільки й декларували, і формували особистість. Принциповою відмінністю нового підходу є «початкова й кінцева точки руху»: не абстрактний учень, який рухається до наперед заданого зразка (ідеалу), сформованого у відповідності з певною ідеологією, на вимогу держави тощо, а «я майбутній» конкретної особистості, в якому реалізуються її сьогоднішні потенції, нахили, здібності, зацікавлення. Ще в 1967 році на Міжнародній конференції Дж. Перкінс говорив про невідповідність системи навчання сподіванням і вимогам конкретної особистості як одну з головних причин світової кризи освіти. Цю ж тезу повторив у 1970 році директор Міжнародного інституту планування освіти Ф. Кумбс. «Нація в небезпеці: необхідність реформи школи» — так називалася доповідь американського уряду, в якій аналізувалися проблеми освітньої галузі. На думку І.С.Якиманської, в технології особистісно орієнтованого навчання особливе значення надається такому фактору розвитку, який у традиційній педагогіці майже не враховувався, ігнорувався – суб’єктному досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до часу навчання у школі в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття і розуміння нею світу людей та речей . Сучасний навчальний процес спрямований на здобуття учнями знань, а повинен бути, за О.Леонтьєвим, спрямований на розуміння та усвідомлення навчального матеріалу Актуальними для розуміння сутності особистісно орієнтованого навчання є погляди В.О.Сухомлинського, який вважав, що педагог повинен відчувати в собі дитинство, розвивати здатність до розуміння дітей і, головне, не ламати дитячу індивідуальність, а виправляти і спрямовувати її розвиток, розуміючи, що дитина знаходиться у стані самопізнання, самоствердження, самовиховання Питання особистісно зорієнтованого навчання розглянуто у працях кандидата психологічних наук С. Подмазіна , С. Сєрікова Анатолій Фасоля, кандидат педагогічних наук, вважає  : «…, що ОЗОН є принципово новою освітньою системою, хоча окремі його елементи легко впізнавані, більше того, присутні в інших методиках».

Мета статті

В умовах сьогодення школа залишається єдиним соціальним інститутом, який може взяти на себе захист прав кожної дитини, які б забезпечували їй повноцінний особистісний розвиток у максимально можливому діапазоні росту її індивідуальних ресурсів. Сьогодні у педагогічній науці яскраво заявляє про себе особистісно-зорієнтований підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, самостійності особи, врахування індивідуальності. Особистісно-зорієнтований підхід має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості. Тому ця стаття,на мою думку, допоможе зрозуміти переваги особистісно-орієнтованого навчання у системі шкільної освіти.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні у педагогічній науці яскраво заявляє про себе особистісно-зорієнтований підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, самостійності особи, врахування індивідуальності. Особистісно-зорієнтований підхід має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості. “Особистісно-зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети”, - вважає І.Д. Бех . Сучасні вимоги до формування цієї освітньої технології визначалися у дослідженнях В.О. Сухомлинського, Я.Ф. Чепіги, І.Д. Беха, О.Я. Савченко, О.М. Пєхоти та ін. Особистісно-зорієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність. Це визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу. Визначаючи мету і завдання особистісно-зорієнтованого навчання, зазначимо, що це процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її “суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні” . В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій. Орієнтація навчання на особистість передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової інформації для кожного учня при опануванні знань. Працюючи над розробкою моделей уроків, треба прагнути побудувати їх на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принципів дидактики, таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інноваційними підходами особистісно-зорієнтованого навчання. Ознаками цієї технології є, на мою думку, такі: -учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе; -засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів; - учень – особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини, задовільнити потреби кожного учня; - при застосування активних методів навчання важливою є стадія евокації, тобто актуалізації знань окремого учня, групи, класу в цілому; - сучасний урок – це продуктивний урок, на якому учень відтворює набуті знання при опануванні нового змісту; - ефективне навчання не може бути нудним; - на уроках школярі вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити, але можна навчитися вчитися. Ось чому прогресивним методом є диференціація з індивідуальними програмами діяльності учнів; - важливою ознакою є надання школярам свободи вибору варіантів завдань, способів їх виконання, форм звіту за результати роботи; - діти пам’ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою відповідальністю за свій вибір; - на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається результат; - найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів. Позитивне налаштування на урок значною мірою залежить від спланованої мети: “Що, навіщо, як ми будемо вивчати? Де можна використати ці знання?” Спостереження показують, що найбільший інтерес викликає пов’язування матеріалу з очевидними явищами або з таємницями буття (3). Застосування активних методів потребує створення атмосфери відповідальної та відвертої взаємодії, використання засобів комунікації, інтерактивних вправ “Обери позицію”, “Карусель”, “Репортер”, “Мікрофон” та ін. Особливого значення набуває при цьому позитивний зворотний зв’язок, оцінка зусиль, створення ситуації успіху. Раціональний вибір методів та їх застосування обумовлений конкретною метою. Використання проблемного методу навчання значною мірою сприяє розвитку мислення. Для активізації процесу застосовують такі методи: - метод вживання в образ. Вживаючись в певний образ (“Я – річка”, “Я – ромашка”), спробувати відповісти на питання “Яким я бачу світ?”, “Що я хочу сказати людям?”. - метод смислового бачення. В чому причина явищ. Яке його походження? - метод евристичних запитань. Цей метод дає змогу визначити суть окремих аспектів навчальної проблеми. Найчастіше запитання починаються словами: де, коли, як, навіщо. - метод символічного бачення. Визначається зв’язок між явищем та його символом (весна – відродження, світло – символ добра). - метод порівняння дає змогу аналізувати, структурувати матеріал, визначати спільні риси та відмінності. - метод конструювання понять, правил та гіпотез знайомить з технологією дослідницької діяльності. Розв’язання різноманітних проблем може відбуватись у формі гри, дискусії, дебатів тощо. Особливе місце в сучасному навчанні має робота в парах або малих групах. У такій діяльності засвоюється досвід співробітництва, спілкування, відповідальності. До речі, дуже важливо, щоб склад груп був динамічний, увесь час змінювався, що позитивно впливає на взаємини та мікроклімат. Групова робота може бути побудована за принципами парного навчання, взаємного консультування, роботи над проблемним питанням, розподілу ролей тощо. Зазначимо, що застосування сучасних методів роботи робить процес навчання активним, а мислення учнів – творчим і самостійним. Розуміння сучасною психологією особистості як складної саморозвивальної системи. Погляди науковців на суб’єктність як одну з основ саморозвитку та самоорганізації і потребу як рушійну силу цього процесу. Положення теорії побудови Я-концепції особистості. Вчення про діяльність як основу формування внутрішніх структур особистості. Дидактичними принципами особистісно-зорієнтованого навчання є: принцип діяльності, самоорганізації складних систем (С.Подмазін, Г.Селевко), діалогічної взаємодії (С.Подмазін, О.Савченко), особистісного цілевизначення, індивідуальної освітньої траєкторії, навчальної рефлексії (А.Хуторський), гуманізму, співробітництва (присутній у розробках усіх авторів). Реалізація принципів особистісно-зорієнтованого навчання під час навчального процесу забезпечується через можливість: • реалізації кожним учнем права на особистісний смисл і цілі вивчення матеріалу, трактування окремих положень, образів (якщо йдеться про літературу); • вибору форм і методів опрацювання навчального матеріалу, способів контролю, рефлексії, самооцінки ( “в ідеалі” й індивідуального темпу навчання); • “проходження” теми на “оглядовому”, “вибірковому” чи “поглибленому” рівнях; • вибору форми кінцевого продукту; • вибору шкільних предметів чи окремих занять; • навчання за індивідуальними семестровими чи навіть річними програмами й планами. Сутність методики. Єдності в поглядах науковців щодо особистісно-зорієнтованого навчання немає. Нині паралельно існують кілька теорій: особистісно орієнтоване розвивальне навчання (С.Якиманська), близьке до нього саморозвивальне навчання (Г.Селевко), інтегративне особистісно-розвивальне навчання (Л.Гриценко), комбінована система організації навчально-виховного процесу М.Гузика, семестрово-блочно-залікова система С.Подмазіна. Відмінність полягає як у підходах до організації навчального процесу, так і в акцентах на тих чи інших цілях діяльності учня (розвиток його пізнавальної сфери чи особистісних структур, саморозвиток та самоактуалізація особистості тощо). Спільним же є розуміння, що завданням особистісно-зорієнтованого навчання є створення умов для реалізації школярем своїх індивідуальних можливостей, нахилів, здібностей. “Особистісно-зорієнтоване навчання надає кожному учневі, опираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб’єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності… (С.Подмазін). “Особистісно-зорієнтована освіта не займається формування особистості із заданими властивостями, а створює умови [підкреслення в обох посиланнях моє. – А.Ф.] для повноцінного виявлення і, відповідно, розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу” (В.Сєриков). Інтегративними показниками розвитку особистості, які дають змогу відслідкувати зміни в її формуванні й засвідчити ефективність упровадження особистісно-зорієнтованого навчання, на наш погляд, є: рівень внутрішньої мотивації у навчанні; володіння діяльнісними уміннями (цілевизначення, планування діяльності, її організація, рефлексія та оцінювання) і позитивна Я-концепція. Ключові ознаки особистісно-зорієнтованого навчання. Опертя вчителя на суб’єктний досвід учня. Дефініція "суб'єктний", на відміну від “суб’єктивний”, який передбачає існування об’єктивного, тобто правильного досвіду, не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища. Суб’єкт-суб’єктні стосунки учасників навчального процесу. Учень реально стає суб'єктом навчальної діяльності, він має змогу впливати на її хід на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання. Діяльнісна основа. Учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання. Організація особистісно-зорієнтованого навчання передбачає: 1. Оволодіння вчителями теорією та методикою ОЗОН. 2. Забезпечення психологічного супроводу (підготовка анкет, проведення опитування учнів і вчителів). 3. Розробку методичних матеріалів (стандарти, програми, підручники, посібники, роздатковий матеріал, технологічні карти тощо). Під час навчального процесу: • оволодіння учнями уміннями й навичками цілевизначення, планування, організації діяльності, її рефлексії, оцінки, корекції; забезпечення реальної участі школярів на всіх етапах діяльності; врахування їхнього суб’єктного досвіду; побудова навчального процесу на партнерських засадах; • широке застосування активних та інтерактивних технологій; • створення ситуації успіху. Внесення змін до: • змісту освіти, в структурі якого мають знайти відображення не тільки інформаційний, діяльнісний, а й рефлексивний компоненти, і який повинен передбачати зміну ролей учасників навчального процесу; • шкільних підручників за рахунок кардинального зменшення у їхній структурі кількості інформаційних текстів; збільшення запитань і завдань дослідницького й творчого характеру; добір матеріалів, які б не тільки давали змогу, а й спонукали школяра до діалогу (з автором, критиками, самим письменником тощо); забезпечення рефлексивної діяльності учня над прочитаним; • календарних та поурочних планів, де мають відображатися діагностично й процесуально поставлені цілі занять, процес оволодіння учнями навичками діяльності, різнорівневі завдання, запитання тощо; • організації навчального процесу (перевага активних та інтерактивних методів, групової, парної та індивідуальної форм навчання, зміна системи оцінювання навчальних досягнень учнів тощо); • ведення учнівських зошитів (обов’язковими є записи цілей вивчення теми, окремого уроку, рефлексії тощо); • системи контролю за діяльністю вчителя (оцінка уроків з точки зору відповідності їх принципам особистісно-зорієнтованого навчання, зусиль учителя на заохочення учнів до вияву суб’єктного досвіду тощо Особистісно-зорієнтоване навчання на уроках літератури. Дидактичну основу пропонованої методичної моделі склали інтегровані й модифіковані стосовно предмета “українська література” елементи методики розвитку критичного мислення (Стіл Д., Мередіт К., Темпл Ч.), технологій особистісно-зорієнтованого навчання С.Подмазіна, І.Якиманської (опертя на суб’єктний досвід особистості), Г.Селевка (формування домінанти саморозвитку, індивідуального стилю навчальної діяльності); компетентнісного підходу до організації навчання (О.Савченко, Н.Бібік, О.Овчарук, Л.Паращенко), особистісного цілевизначення, вибору індивідуальної освітньої траєкторії, навчальної рефлексії (А.Хуторський), гуманізму, діалогічної взаємодії, педагогіки співробітництва (О.Савченко), сучасне трактування поняття “зміст освіти” (О.Савченко, О.Корсакова, С.Трубачова), рекомендації щодо застосування активних та інтерактивних технологій О.Пометун, Л.Пироженко та ін.). Сутність методики особистісно-зорієнтованого навчання на уроках літератури полягає у створенні оптимальних умов для розвитку особистісних структур учня, формування його життєвих компетентностей та вироблення власної освітньої продукції у виучуваному навчальному предметі. Це досягається: а) добором запитань і завдань для актуалізації суб’єктного досвіду, вироблення особистісного ставлення до виучуваного; б) трансформацією змісту, типології, структури уроку, що забезпечує засвоєння навчального матеріалу на діяльнісній основі: шляхом зіставлення, встановлення міжпонятійних зв’язків, формування пізнавальних і діяльнісних умінь та узагальнених способів сприймання, відтворення, побудови, оцінки тексту (контексту); в) оптимальним поєднанням колективної, парно-групової та індивідуальної діяльності учня і зорієнтованість інтерактивних технологій на мету та структуру навчально-виховного процесу Сукупність цих методичних підходів забезпечує реальну участь школяра в освітньому процесі (визначення особистісно значущих цілей, форм роботи з текстом, вибір завдань та способів їх виконання, рефлексивну та оцінну діяльність). Структура особистісно-зорієнтованого уроку: 1. Мотиваційний етап (з’ясування (забезпечення) емоційної готовності до уроку; актуалізація суб’єктного досвіду та опорних знань). 2. Цілевизначення та планування діяльності. 3. Етап опрацювання навчального матеріалу. 4. Рефлексивно-оцінювальний етап. Форми й методи роботи на особистісно-зорієнтованому уроці: Самостійна та групова навчальна діяльність, в тому числі й у процесі роботи над текстом, пошукові, дослідницькі методи; організаційно-ділові ігри; застосування опорних конспектів; діалогічні та дискусійні методики; крупно-блочний метод подачі навчального матеріалу; Під час роботи з текстом: читання з позначками, з передбаченням; формулювання запитань до тексту; письмові роботи перед та після прочитання тексту; методика незакінчених речень; гронування; складання асоціативних рядів; сенкан; вільне письмо; запитання до автора; рефлексивні запитання; Для оволодіння загальнонавчальними вміннями – робота з цілями уроку, теми; визначення рівня власних домагань на основі аналізу цілей та запитань і завдань для тематичної атестації; усна та письмова рефлексія і оцінювання власної та колективної діяльності. Оцінювання в умовах особистісно-зорієнтованого навчання. Оцінювання навчальних досягнень учнів. Запитання й завдання для підсумкової атестації мають забезпечувати максимально можливу об’єктивність і деталізацію щодо кожної оцінки. Їхній перелік, а також форма проведення контролю повідомляється учням на початку вивчення кожної теми. В умовах ОЗОН навчальні досягнення школяра оцінюються в порівнянні з його “стартовим” рівнем, визначаються не тільки “навченість” (рівень предметних знань, умінь і навичок), а й “научуваність” – рівень навчальних можливостей школяра, “просування” на шляху до визначених цілей. Поряд з традиційними “вживаються” й інші форми оцінювання: бали, місце в рейтингу (за умови впровадження рейтингової форми навчання), а також якісне (словесне) вираження. Можуть також складатися діагностичні карти, письмові характеристики, учні ведуть щоденники досягнень. Цікавою новацією є формування портфеля досягнень. Діагностика особистісних якостей. Вона проводиться на початку і в кінці навчального року і складається з двох “блоків”: діагностика показників, визнаних суттєвими для зрозуміння рівня ефективності особистісно-зорієнтованого навчання (мотивація, самостійність, тривожність, позитивна Я-концепція). рівень оволодіння навичками цілевизначення, планування, рефлексії, оцінки. Алгоритм впровадження особистісно-зорієнтованого навчання: 1. Розробка календарних та поурочних планів, підготовка методичних матеріалів. 2. Тестування учнів, створення індивідуальних карт психологічного супроводу. 3. Створення папок успіху та робота з ними протягом семестру (року). 4. Робота з осмислення школярами цілей навчання (анкети “Що таке література і навіщо її вивчати?”, “Мої цілі у І (ІІ) семестрі (навчальному році)” та їх рефлексія у кінці семестру (року): “Мій шлях до успіху”, "Моя папка успіху" тощо. 5. Доведення до учнів на початку вивчення теми цілей та переліку запитань і завдань для тематичної атестації. 6. Вироблення діяльнісних умінь (цілевизначення, планування, рефлексії, оцінювання) на уроках. 7. Самостійне планування проходження теми, курсу. Перешкоди на шляху становлення особистісно-зорієнтованого навчання. Попри актуальність і важливість фінансового та методичного забезпечення, найскладнішими є питання фахової та психологічної готовності учителя до роботи в нових умовах. Наскільки вчитель знайомий нині з основами теорії особистісно-зорієнтованого навчання, володіє вміннями застосовувати інтерактивні технології навчання, здатний проводити таку роботу системно і систематично? Без активної участі педагогічних вузів, інститутів післядипломної педагогічної освіти справу зрушити з місця буде нелегко. У питанні забезпечення психологічної готовності можна виділити такі проблеми: “Спрощення”. Сприймаючи часткове за загальне, сутність особистісно-зорієнтованого навчання часто зводять до педагогіки співробітництва, ототожнюють з розвивальним навчанням або з особистісно-зорієнтованим вихованням. “Ілюзія відомого”. Назвемо це ефектом дитячого будівельного конструктора: з тих же кубиків можна скласти хатку, а можна й башту замку. Придивившись, впізнаємо знайомі "кубики" (застосовувані методи, прийоми, технології тощо): розвивальне навчання, проблемне, програмоване, педагогіку співробітництва і т. ін. Однак “будівлі” будуть все ж таки різними. І різниця обумовлюється основою (системотворчим фактором): турботою про ЗУНи (в традиційній школі) чи увагою до формування особистісних структур учня. Учитель іде від програми до учня чи від учня, його запитів, інтересів до предмета і засобами предмета (в нашому випадку літератури) допомагає особистості. “Зміщення акцентів”. - А що до сьогодні я не дбала (не дбав) про особистісний розвиток учнів? – запитує вчитель. – А хіба може навчання бути не особистісно-зорієнтованим? (І наводиться перелік великих імен від Руссо до В.Сухомлинського). Безумовно, будь-яке навчання спрямоване на особистість. І тому мають рацію ті, хто стверджує, що кожен урок особистісно-зорієнтований. Питання в іншому: а яка роль особистості в цьому процесі? Якою мірою учень може впливати на навчальну діяльність – визначати зміст, способи опрацювання навчального матеріалу, темп, стиль тощо? Що для вчителя первинне: знання й уміння (тобто засвоєння програми) чи розвиток свого вихованця? Відповідь на ці запитання є визначальною для розуміння сутності особистісно-зорієнтованого навчання! Традиційно учень – об’єкт навчання. Учитель має програму (обов’язковий до виконання державний документ), де визначено цілі (одні для всіх учнів), і, відповідно, дбає про її виконання. Чи запитував хтось колись учня, що він думає з приводу цього? Запитання значною мірою риторичне. Мотивація, ціннісні установки використовуються як рушійна сила досягнення зовнішніх цілей. Формування особистості здійснюється, так би мовити, “попутно”.В особистісно-зорієнтованому навчанні учень стає суб’єктом навчання, тобто отримує змогу реально впливати на його хід. Він ставить власні цілі, обирає форми й методи опрацювання навчального матеріалу (а в перспективі і зміст), рефлексує, оцінює роботу тощо. Іншою важливою для розуміння сутності особистісно-зорієнтованого навчання ознакою є надання учневі можливості вправляння “бути особистістю”, створення ситуації затребуваності його особистісних якостей. Вдумаймося: аби оволодіти навичками письма, читання, лічби, учень вправляється у певних видах діяльності. Але наскільки ми спонукаємо його до вправляння “бути особистістю”: вміти чітко поставити мету, цілі діяльності, зіставити їх зі своїми можливостями, добитися виконання задуманого, відстояти власну думку (перед цим, звичайно, сформувавши її) і т. п., що ми вкладаємо в поняття “бути особистістю”? І як часто учневі на наших уроках є потреба “бути особистістю”? Особистісно-зорієнтоване навчання надає школяреві таку можливість, створює такі ситуації, оскільки це є його сутністю! В особистісно-зорієнтованому навчанні учень стає суб’єктом навчання, тобто отримує змогу реально впливати на його хід. Він ставить власні цілі, обирає форми й методи опрацювання навчального матеріалу (а в перспективі і зміст), рефлексує, оцінює роботу тощо. Іншою важливою для розуміння сутності особистісно-зорієнтованого навчання ознакою є надання учневі можливості вправляння “бути особистістю”, створення ситуації затребуваності його особистісних якостей. Вдумаймося: аби оволодіти навичками письма, читання, лічби, учень вправляється у певних видах діяльності. Але наскільки ми спонукаємо його до вправляння “бути особистістю”: вміти чітко поставити мету, цілі діяльності, зіставити їх зі своїми можливостями, добитися виконання задуманого, відстояти власну думку (перед цим, звичайно, сформувавши її) і т. п., що ми вкладаємо в поняття “бути особистістю”? І як часто учневі на наших уроках є потреба “бути особистістю”? Особистісно-зорієнтоване навчання надає школяреві таку можливість, створює такі ситуації, оскільки це є його сутністю!

Список використаної літератури

Список використаної літератури 1. Акбашева Р.Ш. Проектный подход к личностно-ориентированному образованию. – Уфа: Башгоспединститут, 1999. – С. 132. 2. Амонашвили Ш.А., Загвязинский В.И. Паритеты, приоритеты и акценты в теории и практике образования // Педагогика. - 2000. – №2. – С. 13-15. 3. Балл Г.А. Психологическое содержание личносной свободы: сущность и составляющие // Психологический журнал. – 1997. – №5. – С. 7-19. 4. Із скарбнички мудрих думок // Шкільний світ. – 2006. - №33-34. – С. 44. 5. Клокар Н.І., Слободянюк Н.Г., Стаднюк І.І. Концепція діяльності наукової лабораторії особистісно орієнтованого навчання та виховання // Організація та зміст діяльності наукових лабораторій інституту / За ред. Н.І. Клокар, О.В.Чубарук. – Біла Церква, 2005. – С.209. 6. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – №2. – С. 3-22. 7. Леонтьев А.Н. Психологические вопросы сознательного учения. – М.-Л.: Известия АПН РСФСР, 1947. – Вып. 7. 8. Навчання в дії. Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Методичний посібник / А.Панченков, О.Пометун, Т.Ремех. – К.: А.П.Н., 2003. – 72 с. 9. Особистісно зорієнтований урок літератури: З досвіду роботи / Упоряд. Г.Федяй, А.Фасоля. – К.: Шкільний світ, Вид. Л.Галіцина, 2005. – 128 с. 10. Подмазін С.І. Особистісно-орієнтований освітній процес: принципи, технології // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 37 – 43. 11. Селевко С.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с. 12. Софій Н.З., Кузьменко В.У. Про Сто і один метод активного навчання. – К.: Крок за кроком, 2003. -116 с. 13. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. – К.: Проза, 1994. 14. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором: Вибрані твори в 5-ти томах. – К.: Радянська школа, 1977. 15. Фасоля А.М. Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка // Українська мова та література. – 2004. – № 7. – С.2-9. 16. Якиманская И.С. Технология личностно-ориентированного обучения в современной школе. – М.: Сентябрь, 2000. – 176 с. 17. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) //— 2002. — №1. — С.1-5. 2. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское исследование. — Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 249 с.