Самостійна робота на уроках української літератури

Матеріал з Wiki
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Назва статті

Самостійна робота на уроках української літератури

Автор (посилання на сторінку користувача)

Діденко Людмила Олексіївна

Анотація статті

Стаття присвячена аналізу самостійної роботи на уроках української літератури майбутніх педагогів вищої школи. У статті розкрито різні наукові підходи до поняття «самостійна робота», виділено її структурні компоненти.

Ключові слова

Самостійна робота, пізнавальна активність, пам`ять, мислення, увага, здібності, творча активність,зміст та форма літературного твору.

Постановка проблеми

Навчання — це процес інтелектуального й духовного розвитку особистості. Як відомо, характер і ступінь навчальної діяльності учнів можуть бути різними. Щоб навчальний процес був успішним, треба розвивати пізнавальну активність школярів. А це свідомий процес здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів. Пізнавальну активність школярів на уроках словесності слід розуміти як вміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати і оцінювати художні твори, робити відповідні висновки та узагальнення; образно, літературною мовою висловлювати свої судження про твір в усній і письмовій формі. При цьому учні мають виявити волю, уміння долати труднощі в навчанні; використовувати знання, якими оволоділи для здобуття нових; самостійність розумової праці; усвідомлення розумових цілей діяльності. Завдяки самостійній роботі дитина відчуває радість від пошуків і пізнання істини, тому що, — наголошує Г. Машталер, — в основі самостійної роботи новий для учня матеріал, нові пізнавальні завдання; захоплюючим є сам процес оволодіння новим матеріалом, а не лише форма його організації; зберігається принцип добровільності й активності у роботі школярів, а також доцільність міжпредметних зв'язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз останніх досліджень показав, що пізнавальну активність школярів на уроках словесності слід розуміти як вміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати і оцінювати художні твори, робити відповідні висновки та узагальнення; образно, літературною мовою висловлювати свої судження про твір в усній і письмовій формі. При цьому учні мають виявити волю, уміння долати труднощі в навчанні; використовувати знання, якими оволоділи для здобуття нових; самостійність розумової праці; усвідомлення розумових цілей діяльності.

О. Бандура, Н. Волошина, В. Золотникова, О. Ісаєва, О. Мазуркевич, Г. Машталер, Є. Пасічник, Б. Степанишин, Л. Худаш вважають, що одним із дійових засобів розвитку пізнавальної активності учнів під час вивчення літератури є самостійна робота.

Зокрема О. Мазуркевич твердив, що «самостійна робота над текстом художнього твору... є найперша, вихідна позиція активізації навчально-виховного процесу, забезпечення всеохоплюючої творчої діяльності учнів на уроках літератури.., спрямованих на глибоке вивчення художніх творів у зв'язку з життям».

На думку багатьох науковців, а особливо учителів-практиків, самостійна робота школярів у процесі вивчення літератури є обов'язковим компонентом, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки дітей. Учитель створює необхідні умови і настрій, щоб підтримати творчі починання школярів, їхню добровільність і самостійність

Мета статті

Розкрити різні наукові підходи до поняття «самостійна робота», виділити її структурні компоненти.

Виклад основного матеріалу

Навчання — це процес інтелектуального й духовного розвитку особистості. Як відомо, характер і ступінь навчальної діяльності учнів можуть бути різними. Щоб навчальний процес був успішним, треба розвивати пізнавальну активність школярів. А це свідомий процес здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів.

Д. Вількеєв, М. Данилов, І. Лернер, І. Огородніков, Н. Половнікзва, В. Сухомлинський, К. Ушинський вважають, що пізнавальна активність — це внутрішня готовність школярів до самостійного оволодіння знаннями при наполегливих вольових зусиллях. Потреба пізнання невідомого спонукає учнів до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності.

Зокрема К. Ушинський писав про усвідомлення учнем самостійної роботи, тому що неусвідомлені звички не ведуть до творчості. Він засуджував учнівські твори на стандартні теми, зловживання переказами, вважаючи, що вони не сприяють розвиткові творчості учнів. Педагог вважав самостійну роботу не лише одним із засобів активізації навчально-виховного процесу, а й програмою самоосвіти на все життя. К.Ушинський глибоко й різнобічно вивчав проблему активного розвитку школярів. На його думку, необхідно удосконалювати й розвивати здібності учня, мислення, увагу, пам'ять в гармонійній і природній єдності.

І. Лернер пов'язує активність особистості з творчістю, що знаходить вияв у самостійному перенесенні знань, умінь у нову ситуацію, визначенні нової проблеми в знайомій або іншій функції об'єкта, знаходженні альтернативних варіантів розв'язання проблем, комбінуванні раніше відомих способів у нові

Як зазначав В. Сухомлинський, навчати треба так, щоб учні самостійно здобували знання. Це потребує від учителя вміння спонукати школярів до розв'язання пізнавальних завдань; оцінки подій, явищ, вчинків, дій, висловлення своїх думок у процесі диспутів; установлення причинно-наслідкових залежностей, що допоможуть виявити щось нове, незнайоме в пізнанні істини, закономірностей навколишнього світу. Такий спосіб набуття знань педагог називав екскурсією в особисті думки, дослідженням своєї «комори» знань. Учитель має знати, що розповісти, а що залишити недомовленим як своєрідну «приманку» для домислення школярами. Характер недомовленого визначається конкретним змістом того чи того навчального матеріалу, рівнем знань учнів.

Пізнавальну активність школярів на уроках словесності слід розуміти як вміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати і оцінювати художні твори, робити відповідні висновки та узагальнення; образно, літературною мовою висловлювати свої судження про твір в усній і письмовій формі. При цьому учні мають виявити волю, уміння долати труднощі в навчанні; використовувати знання, якими оволоділи для здобуття нових; самостійність розумової праці; усвідомлення розумових цілей діяльності.

О. Бандура, Н. Волошина, В. Золотникова, О. Ісаєва, О. Мазуркевич, Г. Машталер, Є. Пасічник, Б. Степанишин, Л. Худаш вважають, що одним із дійових засобів розвитку пізнавальної активності учнів під час вивчення літератури є самостійна робота.

Зокрема О. Мазуркевич твердив, що «самостійна робота над текстом художнього твору... є найперша, вихідна позиція активізації навчально-виховного процесу, забезпечення всеохоплюючої творчої діяльності учнів на уроках літератури.., спрямованих на глибоке вивчення художніх творів у зв'язку з життям».

Глибше проникнення у зміст і форму літературного твору, у світ його літературних образів дає змогу відчути радість самостійного пізнання, насолоду творчого мислення. Тільки такий підхід до викладання літератури в школі може забезпечити розвиток логічного й образного мислення учнів, виробити в них навички самостійної роботи, розвинути пізнавальну активність школярів. В. Золотникова наголошує, що самостійна робота учнів над літературним твором збуджує їхню творчу активність та інтереси.

Учитель словесності захоплює школярів самостійним пошуком у навчальній роботі. Він навчає дітей правильно сприймати й чітко виконувати вказівки вчителя; швидко «включатися» в роботу і працювати в певному темпі; планувати й контролювати результати; передбачати, що потрібно для виконання завдання, визначати послідовність дій. Учні при цьому використовують свої спостереження й життєвий досвід, це підсилює впевненість в особистих діях, передбачення стають сміливішими, школярі позбавляються скованості.

Завдяки самостійній роботі дитина відчуває радість від пошуків і пізнання істини, тому що, — наголошує Г. Машталер, — в основі самостійної роботи новий для учня матеріал, нові пізнавальні завдання; захоплюючим є сам процес оволодіння новим матеріалом, а не лише форма його організації; зберігається принцип добровільності й активності у роботі школярів, а також доцільність міжпредметних зв'язків.

На думку багатьох науковців, а особливо учителів-практиків, самостійна робота школярів у процесі вивчення літератури є обов'язковим компонентом, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки дітей. Учитель створює необхідні умови і настрій, щоб підтримати творчі починання школярів, їхню добровільність і самостійність.

Так, Б. Степанишин зауважував, що одним із найрадикальніших засобів свідомого й глибокого засвоєння наук є проведення різноманітних самостійних робіт, бо саме «самостійна робота прищеплює учням необхідні практичні вміння й навики розумової праці в галузі гуманітарних наук і мистецтва слова.., сприяє формуванню творчої активності, бо при її застосуванні учень стає не лише об'єктом, а й суб'єктом, співтворцем навчання й виховання». У посібнику «Викладання української літератури в школі» вчений визначає три ступені розвитку самостійності школярів: самостійно-репродуктивний, репродуктивно-критичний, критично-творчий. На першій стадії головне завдання учнів — активно пізнавати і пізнане по-своєму відтворювати, на другій стадії — уміти повністю самостійно виконати завдання й оцінити сам об'єкт опрацювання, визначити своє ставлення до нього. На третьому, найвищому ступені самостійності, школярі мають творчо застосувати здобуті знання, уміння й навички і створювати щось своє, нове.

Є. Пасічник ефективними формами самостійної роботи вважає семінарські заняття з літератури, які спрямовані на глибоке осмислення учнями літературних явищ, розвиток творчих здібностей, відтворюючої уяви, пам'яті.

Для самостійної роботи широко практикуються різноманітні завдання, виконання яких потребує виявлення активності у пошуку, озброєння узагальненими способами аналізу художнього твору, доступними для певного віку. Самостійна робота з художнім твором, за Г. Машталер, — це «внутрішній процес активного сприймання й аналізу явищ літератури і формування на цій основі власної думки; уміння поставити перед собою завдання, підготуватися до нього»[5, с 36].

Самостійна робота в процесі вивчення літератури є, по-перше, джерелом знань, що забезпечує первинне ознайомлення з художнім твором. Так, наприклад, вивчення творів історичної тематики виходить за межі літературознавства у сферу наук, які з ним межують, зокрема історії. Готуючись до уроку, учитель літератури дає самостійну роботу на знаходження необхідної інформації з фактів минулого за історичною та довідниковою літературою, осмислення її та пов'язування з конкретним художнім текстом. Учні характеризують історичну епоху, що породила художній твір, дають історичний коментар, складений на основі вивчення особливостей соціального чи культурного життя народу, фактів, документів, свідчень із праць історичного характеру.

У художньо-історичних творах іноді подається твердження за історичним фактом — «це сталося». Учні, виконуючи самостійну роботу, шукають відповіді на питання «чому це сталося?»У такому випадку література говорить, а історія пояснює. Але можуть пояснювати історичні факти як історики, так і письменники. Деякі майстри слова розповідають про наслідок події, а потім — про її причини.

Розумова активність учнів пов'язана з процесами естетичного сприймання художньо-історичних творів та пізнання історичної правди України. Перечитуючи Шевченкове слово, діти співчувають козакові, в якого «долі немає»(«Думка), і захоплюються оспіваною поетом козацькою звитягою («Іван Підкова»). Провівши паралель із історичними працями В. Голобуцького «Запорозьке козацтво», Д. Яворницького «Історія запорозьких козаків», школярі захоплено повідомляють про запорозьких козаків та їхні походи.

По-друге, самостійна робота пропонується як засіб поглибленої роботи з твором, а саме: виконання пізнавальних завдань після його прочитання, знаходження цитат на підтвердження думок, підготовку рефератів, повідомлень тощо. Так словесники пропонують провести паралель між художньо-історичним текстом і твором мистецтва однакової тематики.

Наприклад, учитель у процесі вивчення повісті М. Коцюбинського «Микола Джеря» може запропонувати самостійну роботу у вигляді запитань, що поглиблюють роботу з твором:

— Про що своє думали члени сім'ї, зокрема старий Джеря, Нимидора, мати Марія, Микола?

— Чому життя Джериної родини було тяжким і нестерпним?

— Які методи боротьби використав Микола проти пана? Чи всі ви їх схвалюєте?

— Як хотіла жити вся Джерина сім'я? До чого вони прагнули?

Такі запитання викликають у школярів потребу активізувати пізнавальну діяльність, тобто замислитися над прочитаним, зробити висновки, самостійно дібрати приклади літературних, історичних та інших джерел.

Учні 6-го класу у процесі роботи з історичними піснями можуть підготувати повідомлення за такими завданнями:

— Що я дізнався з історичних пісень і картин художників про захист рідної землі від польської шляхти та турецько-татарських нападників? ( Пісні «Чи спиш, чи чуєш, пане господарю?», «Пісня про Байду», «Ой Морозе, Морозенку...», «За річкою вогні горять»; картини О. Мурашка «Похорон кошового», М. Кривенка «їхав козак на війноньку...»)

— Що нового я довідався з історичних пісень про боротьбу трудящих проти визискувачів? («Пісня про Устима Кармалюка», «Максим козак Залізняк», «Летіла зозуля».)

— Як український народ прославляє своїх героїв у різних видах мистецтв? Наведіть приклади.

— Створити порівняльний художній образ Устима Кармалюка на основі пісні «За Сибіром сонце сходить» та картини В. Савіна «Кармалюк».

— Порівняти портрет гетьмана Дмитра Вишневецького з тим образом-персонажем, який описано у «Пісні про Байду».

— Чим вас захоплюють пісенні герої?

Учні 8-го класу, вивчаючи роман В. Малика «Фірман султана»(уривок «Побоїще в Січі»), повідомляють про лицарські звичаї січовиків, які започаткував І.Сірко. Шестикласники називають найбільші цінності української духовності, які простежуються в образах дідів Платона і Савки за оповіданням О. Довженка «Ніч перед боєм», знаходять цитати на підтвердження своїх відповідей.

По-третє, самостійна робота виконується учнями з метою закріплення, перевірки одержаних знань. Зокрема, школярі виконують такі завдання: складають план, тези, конспект, відповідають на запитання вікторини, тестів, пишуть письмові творчі роботи.

Так, вивчаючи художній твір, школярі з допомогою прийомів спостереження, порівняння, оцінювання, узагальнення осягають процеси створення образу-персонажа й поступово оволодівають уміннями самостійно його аналізувати. Під час аналізу образу персонажа учитель формує вміння в учнів поєднувати моральну оцінку героя з оцінкою естетичною, навчає складати характеристику-план як результат вдумливої самостійної роботи з художнім текстом. Але для того, щоб успішно цю роботу виконати, необхідно попередньо ознайомити школярів з детальною схемою розумових дій. Для прикладу можна запропонувати учням досить узагальнений план характеристики образу:

1. Коротка життєва історія персонажа.

2. Художній портрет образу-персонажа.

3. Риси характеру (ідейні переконання, моральні якості, естетичний смак).

4. Ставлення інших персонажів (опосередкована характеристика).

5. Авторська характеристика персонажа.

6. Власне ставлення до героя.

Складання плану — це один із етапів підготовки школярів до написання твору на літературну тему, що є власною творчістю дітей. Вимоги до складання плану на сьогоднішній день значно послаблені. План, на нашу думку, — організуючий фактор, і недооцінка цього етапу роботи часто веде до поверховості в розкритті змісту твору.

У 5-му класі для перевірки знань, умінь і навичок можна запропонувати школярам такі види самостійних робіт: скласти усний твір, невелике оповідання, казку, загадку. Починаючи з 8-го класу, учні можуть написати самостійно «художній малюнок», нарис, оповідання, репортаж, зробити опис музейних матеріалів, дослідити історію написання твору, скласти відгук про художню виставку, написати рецензію на прочитану книжку, спектакль чи кінофільм, підготувати літературні портрети цікавих людей, героїв війни та праці тощо. Наприклад, учням 5—8 класів можна дати завдання написати невеликий твір («художнє повідомлення») на основі укладеного «словника епохи» на такі теми: «Іван Сірко — захисник рідної землі» за романом В. Малика «Фірман султана»(8 клас), «Сіркова родина — своєрідна модель трагічної долі всієї України в епоху сталінщини» за романом І. Багряного «Тигролови»(8 клас); «Є воля — є людина», «Платон і Савка — уособлення невмирущого духу українського народу» за оповіданнями О. Довженка «Воля до життя» та «Ніч перед боєм»(7клас); «Загибель князя Олега» за літописним оповіданням Київської Русі (5 клас), «Байда, Морозенко, Кармалюк — народні герої»(6 клас).

Школярі під час написання творів самостійно оперують історичним та літературним матеріалом, сприймають його в комплексі, а «словник епохи» є своєрідним тематичним стержнем, навколо якого групуються, систематизуються їхні думки. Треба пам'ятати, що перед учнями 5—6 класів ставиться завдання відтворити опис вчинку героя або розповісти про подію, а учні 7—8 класів пояснюють вчинок персонажа і не тільки розповідають про подію, а й умотивовують її.

У процесі підготовки учнів до написання твору важливим завданням для вчителя є:

— розвиток в учнів художньої спостережливості (авторське ставлення до героя, що виявляється в стилі, портретній замальовці, в інтонації тощо);

— вироблення уміння бачити в реальному житті і літературному творі найбільш характерне;

— вироблення навичок використання міжпредметних зв'язків для глибшого розуміння художнього твору;

— формування емоційного сприйняття літературного твору;

— збагачення образного мислення учнів.

Самостійні роботи за спрямуванням можуть бути біографічного, літературознавчого, історико-культурного, історично-краєзнавчого характеру тощо.

Так, учні 5-го класу, вивчаючи переказ «Чумаки і хрещення Києва», повідомляють про інші варіанти хрещення, про які вони чули або читали.

Пояснюють символічне значення води у процесі хрещення: у християнстві вода в обряді хрещення — очищення від гріхів, символ чистоти і здоров'я, чесності й правдивості тощо); символічне значення хреста—в Україні хрест був зовнішнім знаком приналежності людини до християнської віри, магічним оберегом від хвороб, нещасть); церкви — символ вічного Бога; спасіння, радості, любові; берегині усього прекрасного тощо); роз'яснюють зміст жесту «перехреститись під час хрещення: три з'єднані пальці правої руки кладемо на чоло, щоб освятити наш розум і наші думки; на живіт — щоб освятити наші почуття; на плечі — щоб освятити сили нашого тіла для добрих вчинків. З'єднання трьох пальців символізує нашу віру у Святу Трійцю: Бога Отця, Бога Сина й Бога Духа Святого. А інші пальці, безіменний і мізинець, притискаємо до долоні, адже Ісус Христос має два єства — Бог і людина, котра для нашого спасіння зійшла з неба на землю). Поміркувавши в діалозі з історією, культурою, школярі з'ясовують, які позитивні зміни у сфері культури відбулись із прийняттям християнства на Русі, чому Володимира назвали Великим і українська церква шанує його за святого. У процесі діалогу учні з цікавістю спостерігають за художнім часом у порівнянні з історичним.

Виконуючи завдання, зокрема зіставляючи факти із життя автора роману І. Багряного «Тигролови»(8 клас), які збігаються з долею героя твору Григорія Многогрішного (втеча, переховування в українських переселенців і навіть одруження та повернення на батьківщину), школярі з'ясовують автобіографічні дані в контексті художнього твору. Звичайно, у даному випадку перед ними не автобіографія, а художнє узагальнення. Письменник повертає учнів у далеке минуле перших українських поселенців-каторжників Далекого Сходу. Він знайомить із першим Многогрішним — гетьманом Дем'яном Многогрішним, «бунтарем» і «ізмєнніком», який проклав страшну дорогу, вимощену кістками сотень, тисяч каторжан. Масове поселення на Далекому Сході наприкінці XIX ст. було результатом непримирення з політичним, економічним та національно-культурним поневоленням. Увага до деталей допомогла зрозуміти особливості епохи, зробила більш переконливими зображені письменником картини часу, відтворила й пояснила основні факти з біографії, порівняла їх з кардинальними подіями епохи й показала, як час уплинув на формування особистості письменника Івана Багряного як патріота-політика, котрий змалював трагічну долю всієї України в епоху сталінщини.

Перед тим як працювати над текстом твору І.Багряного «Тигролови», школярі залучаються до самостійної підготовки рефератів про історію написання роману. Учні звертаються до бібліографічних списків книжок і матеріалів з вивчення творчості І.Багряного, що розташовані, наприклад, в Інтернеті.

На уроці літератури учні із задоволенням працюють за комп'ютером. Вони виконують тестові завдання на знання й розуміння виучуваного твору, вивчають певне теоретичне поняття, набувають навичок визначення виражальних засобів мови, заповнюють таблиці та креслять схеми з теорії літератури тощо. Комп'ютер допомагає словеснику показати школярам репродукції відомих живописних полотен та інший ілюстративний матеріал.

Для сьогоднішньої школи вже майже потребою стає застосування комп'ютерної техніки. Використання комп'ютера в процесі вивчення літератури сприяє підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задовольняє.

Отже, уміло організована самостійна робота учнів відіграє важливу роль у поліпшенні ефективності викладання літератури. Учитель повинен пам'ятати, що, плануючи самостійну роботу, необхідно для кожного конкретного випадку визначати її функціональне призначення та місце в системі праці школяра.

Висновки

Отже, уміло організована самостійна робота учнів відіграє важливу роль у поліпшенні ефективності викладання літератури. Учитель повинен пам'ятати, що, плануючи самостійну роботу, необхідно для кожного конкретного випадку визначати її функціональне призначення та місце в системі праці школяра.

Список використаної літератури

1. Ушинський К. Д. Твори: У 6 т. — К.: Рад. школа, 1952. — Т.1. —212 с.

2. Лернер И. Я. Проблемное обучение. — М.: Знание, 1974.— 64 с.

3. Сухомлинський В. О. Про розумове виховання // Вибр. тв.: В 5-ти т. Т. 4. — К.: Рад. школа, 1977. — 300 с

4. Мазуркевич О. Р. Метод і творчість. Удосконалення методів вивчення художньої літератури в процесі розвитку і творчого застосування. — К.: Рад. школа, 1973. — 255 с

5. Машталер Г. В. Особливості вивчення української літератури в гімназіях: Дис. ...канд. пед. наук: 13.00.02. / Інститут педагогіки АПН України. — К., 2000. — 186 с

6. Степанишин Б. І. Література — вчитель — учень (Самостійне вивчення учнями літератури): Посібник для вчителя. — К.: Освіта, 1993. — 240 с

7. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. — К.: РВЦ «Проза», 1995.-255 с.

8. Волошина Н. Й. Вивчення української літератури в 5-му класі: Методичний посібник. — К.: Пед. думка, 1997. — 144 с.

9. Ісаєва О. О. Теорія і технологія розвитку читацької діяльності старшокласників у процесі вивчення зарубіжної літератури: монографія. — К., 2003. — 380 с рок № 23